Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Сомс замкнув двері і спробував обміркувати становище, але голова йому йшла обертом; і раптом з очей його бризнули сльози.
Похапцем скинувши пальто, він подивився на себе в дзеркало.
Обличчя бліде, аж сіре; Сомс налив у миску води й почав гарячково вмиватися.
Від оправлених сріблом щіток ішли слабкі пахощі шампуня, яким вона мила коси, і від цього знайомого запаху в ньому знову розгорілися люті ревнощі.
Не потрапляючи руками в рукави пальта, він збіг униз і вискочив на вулицю.
Проте він іще володів собою, тож, прямуючи по Слоун-стріт, вигадав правдоподібну історію, що мала пояснити його візит у тому випадку, коли Айріні там не буде. А якщо вона там? Рішучість знов покинула його; він підійшов до будинку Босіні, не знаючи, що робити, коли застане її в нього
Робочий день уже скінчився, надвірні двері були замкнені, жінка, що відімкнула їх, не знала напевне, чи містер Босіні в своїй конторі, сьогодні вона його не бачила, вчора й поза вчора теж, вона вже в нього не прибирає, ніхто в нього не прибирає, він..
Сомс, люто зсунувши брови, перебив її: він сам піде нагору й подивиться Блідий як смерть, він зійшов сходами нагору
На верхній площадці було темно, двері замкнені; на дзвінок ніхто не відзивався, зсередини не долинало ані звуку Отож Сомсові довелося зійти вниз; він дрижав у своєму хутряному пальті, його серце проймало холодом. Гукнувши кеб, він звелів їхати на Парк-лейн.
Дорогою Сомс пригадував, коли він востаннє дав їй чек у неї, мабуть, лишилося фунтів три-чотири, не більше, але вона мала коштовності; і, завдаючи собі витончених мук, він прикинув, за скільки вона зможе їх продати: тих грошей стане, щоб виїхати вдвох за кордон, стане, щоб прожити кілька місяців! Він спробував порахувати точно; кеб зупинився, і він вийшов, не встигнувши нічого порахувати
Дворецький запитав, чи приїхала місіс Сомс господар сказав йому, що їх чекають на обід обох.
Сомс відповів:
— Ні, місіс Форсайт застудилась.
Дворецький висловив співчуття.
Сомсові здалося, що він дивиться на нього гострим оком, і пригадавши, що не перевдягнувся до обіду, він спитав А кого ще запрошено, Уормсоне? Тільки містера й місіс Дарті, сер. Сомсові знову здалося, що дворецький дивиться на нього якось дивно Він спалахнув
— Чого ви так на мене дивитеся?— запитав він. — Що ви такого побачили, га?
Дворецький почервонів, повісив його пальто, промимрив щось на зразок: «Нічого, сер; усе гаразд, сер»,— і тихенько вийшов.
Сомс пішов нагору. Навіть не зазирнувши у двері, він проминув вітальню і піднявся до спальні батьків.
Джеймс стояв боком до дверей, його зігнута дугою висока кощава постать видавалася ще дугастішою в сорочці й вечірній жилетці; голову він нахилив так, що біла краватка з'їхала набік і стирчала з-під пишних сивих баків, зосереджено насупившись, випнувши губи, Джеймс застібав верхні гаплики на дружининому корсажі. Сомс зупинився; йому забило дух може, тому що він біг сходами, а може, й з якоїсь іншої причини. Його... його ніколи., ніколи не просили.
Він почув батьків голос, що звучав придушено, наче в роті в нього була шпилька:
— Хто це? Хто там? Чого вам треба?
Потім озвалася мати:
— Ходіть-но сюди, Феліс, застебнете мені сукню, а то містер Форсайт такий повільний.
Він притиснув руку до горла й хрипко сказав.
— Це я... Сомс!
Йому потепліло на серці, коли він почув радісне здивування в голосі матері: «Це ти, мій хлопчику?»— і вигук Джеймса, що зразу ж облишив гаплики: «Сомсе! Чого це ти прийшов сюди? Ти що, занедужав?»
Він машинально відповів:
— Я здоровий,— і, подивившись на них, відчув, що не зважиться розповісти свою сумну новину
Джеймс, що нюхом чув біду, зразу ж почав.
— Ти погано виглядаєш. Мабуть, застудився то все печінка. Мати тобі дасть..
Але Емілі спокійно перебила його
— Ти приїхав з Айріні?
Сомс похитав головою.
— Ні,— затинаючись, промовив він,— вона... вона покинула мене!
Емілі відвернулася від дзеркала, її висока огрядна постать зразу втратила свою велич, і, коли вона кинулась до Сомса, в ній з'явилося щось дуже людяне.
— Мій хлопчику! Мій любий хлопчику!
Припавши устами до синового чола, вона гладила його руку
Джеймс і собі повернувся до сина; обличчя його неначе вмить постаріло.
— Покинула тебе? Тобто як це — покинула? Ти ніколи не казав, що вона збирається тебе покинути.
— А хіба я знав?— відповів сердито Сомс.— Що ж тепер робити?