Мене називають Червоний
- Автор: Памук Орхан
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3851-7
- Переводчик: О. Кульчинський
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мене називають Червоний». Краткое содержание книги:
До настання ночі передивилися сотні коней, створених за останні чотири-п'ять років калямами художників майстра Османа, — Зейтіна, Келебека та Лейлека. Перед нами поставали вкриті бурими плямами руді й чорні скакуни з витонченими вухами — вони належали кримському хану Мехмет Ґірею; коні свинцевої та рожевої масті, що перевалювали через пагорб у військовому поході, і тому їх було видно тільки по тулубу; скакун Ґайдара-паші, який відвойовує в іспанських ґяурів туніську фортецю Халкюл Вад, і фісташково-зелені, червоно-гніді коні іспанців, що дременули від османського війська; чорний кінь, що здивував майстра Османа, — майстер не дібрав, хто ж так малював, аби лиш збутися роботи; червоний кінь, що, нашорошивши вуха, зачаровано слухає голос уда, на якому під деревом грає ічолан;[174] скакун Шебдіз, котрий чекає на Ширін, поки вона купається в озері, залитому промінням місяця, він такий самий сором'язливий, як і його вершниця; коні, на яких вершинки грають у джиріт; вродливий конюх та буйний жеребець… Майстрові Осману це зображення нагадало, що замолоду він його дуже любив і втомлювався, працюючи над ним; золотий кінь кольору сонця, якого Аллах послав, щоб урятувати пророка Ільяса[175] від язичників, — але художник помилково прикріпив кінські крила самому Ільясу; благородний чалий скакун з величезним тулубом і малою головою, його господар — султан Сулейман Кануні, що печальними очима дивиться на свого молодого сина-улюбленця, якого вперше взяв із собою на полювання після передчасної смерті трьох інших синів; збурені жеребці, скакуни, що несуться, мов на крилах; потомлені коні, прекрасні коні; коні, яких ніхто ніколи не бачив; скакуни, які ніколи не зійдуть із цих сторінок; коні, котрі неначе ось-ось вирвуться за рамки малюнків тісних сторінок.
Але ніде в зображенні храпів не було огріху, якого ми так шукали.
Проте, незважаючи на смуток і апатію, що поглинули мене та майстра Османа, наші серця ані на мить не покидало хвилювання: вряди-годи ми забували про коней і пірнали в красу малюнка, в кольори, що полонять людину. Майстер Осман, розглядаючи мініатюри, які зробив сам або за створенням яких наглядав, був скоріше збентежений спогадами, аніж заворожений ілюстраціями.
— Рука Касима! — вигукнув він, киваючи на фіолетову траву навколо червоного похідного шатра султана Сулеймана, діда нашого падишаха. — По суті, він не був майстром, проте сорок літ заповнював прогалини мініатюр, малював отаку п'ятилисткову траву з однією квіткою. Помер два роки тому. — Головний маляр помовчав, а потім додав: — Жаль! Дуже жаль! — Його слова перейняли мене до глибини душі, я відчув: щось скінчилося, відійшла якась ціла епоха.
Смеркло. Аж раптом кімната наповнилася світлом, довкола здійнялася метушня. Серце моє закалатало мов навіжене, й усе відразу збагнуло: сюди неждано ввійшов повелитель світу, Його Величність падишах. Я кинувся йому в ноги. Поцілував поділ його вбрання. В голові замакітрилося. Я не наважувався підвести очі.
Та падишах уже розмовляв з майстром Османом. Мене обійняло полум'я гордості: я-бо мить тому сидів пліч-о-пліч і розглядав ілюстрації книжок з людиною, яка зараз розмовляє з повелителем. Я не міг у це повірити, але Його Величність сидів там, де щойно сидів я, і так само уважно слухав мого майстра, як слухав його я. А поруч з ним — головний скарбничий, ага-сокільничий та ще кілька чоловіків, невідомих мені. Його супровід теж пильно вдивлявся в мініатюри на розгорнутих сторінках. Враз я зібрав у кулак усю свою мужність і подивився на обличчя повелителя світу, а ще краєм ока на його очі. Дивився довго. Який же він вродливий! Який випрямлений і стрункий! Моє серце завмерло від переживань. І тут він глянув на мене, ми зустрілися поглядами.
— Я дуже любив твого дядька-небіжчика, — звернувся він до мене. Так, він говорив до мене. Я ж так хвилювався, що ловив тільки окремі слова.
174
Ічолан — слуга, який мав доступ до гарему (тур.).
175
Ільяс — біблійний Ілля.