Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Все правильно, — підтвердила Флавіанова зведена сестра. — Я дочка Авреліана Овідіу Лучіана Струдзи. Від батькового імені вітаю тебе у Флорешті.
— Рада з тобою позна… — Кажучи це, Маріка зробила крок до неї, але наступила на край сукні і мало не спіткнулася.
Мірчія тихо зойкнула.
— Ох! Яка я негостинна й неуважна. Зараз допоможу.
За Мірчіного сприяння Маріка швидко дала собі раду з сукнею, потім підійшла до дзеркала, що висіло на стіні, прискіпливо оглянула своє відображення і залишилася задоволеною.
— Дякую, Мірчіє, ти мене врятувала. Мій брат добре знається на дівчатах, але геть нічого не тямить у наших сукнях. Ніби навмисно вибрав усі такі, щоб я з ними морочилася. До речі, ми з тобою досі не зустрічалися саме через нього. Підозрюю, Флавіан не хотів нас знайомити, бо тоді б ти познайомилась і зі Стеном.
Мірчія всміхнулась і ствердно кивнула:
— Флавіан так мені сказав ще минулого року. А от сьогодні врешті познайомив зі Стеніславом. І нічого — твій брат зовсім не страшний.
— Помиляєшся, — серйозно мовила Маріка. — Для тебе він дуже небезпечний. Такі, як ти, саме на його смак.
Мірчія розсміялася. Її сміх був такий заразливий, що Маріка не стрималась і приєдналася до неї.
— Ні, я тобі правду кажу, — наполягала вона, трохи заспокоївшись. — Зі Стеном ти маєш бути обережною, бо він… Ну, гаразд, облишмо це. Я от що хотіла спитати. Зі мною й Алісою мав бути один літній чоловік… — Вона зам’ялася, не знаючи, як назвати сера Генрі.
— Пан Генрік Аласторович?
Маріка насилу стримала новий напад сміху. Хто ж це додумався так переінакшити батькове прізвище? Невже він сам? Чи, може, Аліса? Найпевніше, Аліса…
— Так, — підтвердила вона. — І де зараз пан Генрік?
— Мабуть, спить. Але просив розбудити його, коли ти прокинешся. Можу провести тебе. Або сама піду і…
— Ні, стривай. Коли він ліг?
— Незадовго до сьомої.
— А зараз скільки?
— Скоро десята.
— Тоді не треба його будити. Нехай спить. Хто ще з Конорів є в замку?
— Мій батько, двоє менших братів і Влад Котятко, — відповіла Мірчія.
— Наш сотник Котятко?
— Атож. Стеніслав призначив його відповідальним за твою безпеку. Востаннє я бачила Котятка з моїм батьком, вони разом снідали й говорили про те, як посилити охорону Флорешті… Ой! — похопилася Мірчія. — Ти ж, мабуть, голодна? Зараз я…
— Ні, поки не треба. Я не зможу їсти, поки не поговорю з братом. Давно він тут був?
— О пів на дев’яту. Приніс твої речі, потім повернувся до Інсгвара. А перед тим приходив трохи після шостої — власне, тоді я з ним і познайомилася. Також він був у Флорешті вночі, разом з іншими, та я тоді ще спала.
— З якими іншими? — поцікавилась Маріка.
— Не знаю. Мій батько просто обмовився, що після півночі Флавіан приймав гостей. Ніяких імен, крім твого брата, він не назвав. А вже коли я прокинулася, Флавіан та Стеніслав знову прийшли і привели з собою пана Генріка з Алісою. Їх нагодували, потім я відвела Алісу до тебе й легкими чарами допомогла їй заснути — вона була знервована й напружена… А ще дивно вдягнена — як чоловік.
— Гмм, — розгублено протягла Маріка. — То це не ти роздягала мене?
Їй стало дуже ніяково й незатишно. Хто ж тоді роздягав її? Невже Флавіан?… Добре хоч те, що не зняв трусики.
Та Мірчія швидко розвіяла її тривогу:
— Все гаразд, це була я. Опівночі Флавіан розбудив мене, щоб я подбала про тебе і залишалася з тобою… вірніше, наглядала за тобою — він так прямо й сказав. Ну, я тебе роздягла, вклала в ліжко, сама лягла поруч і майже зразу заснула. — Вона зробила коротку паузу. — На тобі також було дивне вбрання. Не таке дивне, як у Аліси, та все одно дивне.
— Там, звідки ми прибули, воно вважається нормальним, — пояснила Маріка.
— Аліса теж так сказала, — кивнула Мірчія. — Але твій брат, коли приходив востаннє, попросив мене простежити, щоб ви з Алісою вдяглися, як заведено в нас. Здається, він не в захваті від того, іншого одягу.
— Знаю, — посміхнулася Маріка і найневиннішим тоном запитала: — А ти можеш відкрити тутешній портал?
Вона дуже боялася почути відповідь на зразок: „На жаль, не можу,“ або „Вибач, мені не дозволено пускати тебе до порталу.“ Проте Мірчія відповіла:
— Звичайно, можу. Хочеш побачитися зі Стеніславом?
— Так. І чимшвидше.
— То ходімо, — запросила її Мірчія. — Портал у королівській спальні.
Дівчата вийшли з кімнати через інші двері, проминули ще одну невелику кімнату, а потім через простору вітальню потрапили в коридор і піднялися сходами поверхом вище.