Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
— Із усіх цих дослідів, — продовжував Хайд, — ви, звичайно, і самі зробили загальний висновок: використати левітацію можна тим ширше, чим більше розвинуті вищі нервові центри тварини. Повністю ж оволодіти левітацією може тільки людина.
— Дослід з жабою ви назвали передостаннім, але останнього так і не показали, — сказав Фокс.
— Неважко здогадатися, що останній дослід і буде людина, — відповів Хайд.
— Буде! Значить, такого досліду ви ще не проробляли?
— Ви бачите, що грунт для цього цілком підготовлений, — заперечив Хайд. — Візьміть хоч цей дослід з собакою, нервова система якого, і зокрема півкулі головного мозку, очевидно, не постраждали від левітації, незважаючи на те, що в його організмі мали відбутися великі зміни в кровообігу, в роботі нервової системи та інші. І я чекаю лише…
В цей час у двері постукали, і до кімнати зайшов Бхарава-Пірс.
— А, містер Пірс! Вельмиповажний гуру![17] Бхарава-бабу! — з глузуванням сказав Хайд. — Які новини?
— Містер Броунлоу послав мене до вас…
— Броунлоу вже розмовляв зі мною. Кого він назвав?
— Аріеля. Аврелія Гальтона.
— Нехай першою літаючою людиною буде Аріель, — байдужим тоном сказав Хайд.
— Я вбачаю в цьому веління долі, — заговорив Пірс, підводячи очі до стелі. — Ви знаєте, що в Дандараті заведено давати вихованцям нові імена. Аврелія ми назвали Аріелем за співзвучністю, Аріель — супутник планети Уран. Разом з тим Aizy — повітряний. А Уран — божество, що уособлює небо…
— Змилуйтеся, містер Пірс! Ви так звикли до своєї ролі саніасі[18] Бхарави, що забуваєте, перед ким мудруєте!
— Звичка — друга вдача, — з посмішкою, вже іншим тоном відповів Пірс. — Я ось про що хотів запитати вас, м; стер Хайд. Дослід не загрожує життю Аріеля?
— Думаю, що ні, — відповів Хайд. — Але коли ви так турбуєтеся про його життя, зробіть перший дослід на собі. Мені байдуже, з кого починати. Літаючий директор школи! Це було б ефектно!
Пустивши повз вуха злий жарт Хайда, Пірс задав нове запитання:
— А розумовим здібностям дослід не загрожує? — Дуже можливо.
— То що ж робити? Маючи на увазі важливість справи, ми змушені йти на деякий риск, — зітхнувши, промовив Пірс.
— Терпіти не можу, коли ви говорите таким єзуїтським тоном. Адже я вас наскрізь бачу, містер Пірс. Вам дуже хотілося б, щоб Аріель залишився жити, але звихнувся з розуму, одначе не настільки, щоб його не можна було використати для ваших теософічних і — ха-ха-ха! — окультних цілей. Так же, стара лисице?
Пірс хотів вибухнути гнівом, але, згадавши, що Хайд людина потрібна, стримався і сухо відповів:
— Наш обов’язок — коритися вищим вказівкам. Я дуже радий, що ви з’ясували собі, в якому напрямку необхідно діяти. Аріель прийде до вас сьогодні ввечері. Але будьте обережні, містер Хайд. Підготуйте його до того, чим він стане. Несподівано набути здатності літати — не жарт. Як би він одразу ж не провалив собі голову.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
ДРУЗІ
Шарад повернувся з лікарні в кімнату Аріеля. Між ними встановились незвичайні для вихованців Дандарата взаємини.
За правилами школи, старший повинен керувати молодшим, бути першим і найближчим вихователем і «віровчителем», гуру. Ніякої близькості, інтимності, дружби не допускалось. Сліпе підкорення молодшого старшому становило основу виховання. Проте Аріель зберіг у душі частку самостійності під виглядом цілковитої покірності. Почуття самозбереження змусило його лицемірити, вдаватися до симуляції. І в цьому він досяг віртуозності. Таким самим шляхом Аріель вів і Шарада. Малюк інстинктивно зрозумів, чого від нього вимагають. Він вдавав, що дуже засмучений, коли при сторонніх Аріель суворо лаяв його за провини, яких він не вчинив. Коли ж вони залишалися вдвох, Аріель тихо шепотів у вухо своєму вихованцю повчання, від яких жахнулися б учителі і вихованці Дандарата. Нерідко в Аріеля виривалися слова: «Як я ненавиджу їх!» — і Шарад розумів, про кого говорить гуру Аріель. Шарад не менше ненавидів Пірса і всіх своїх мучителів, але в нього це почуття було паралізоване страхом. Хлопчик тремтів і озирався, боячись і за себе і за Аріеля, коли Аріель довіряв йому свої потаємні думки.
Одного разу ввечері Аріель тихо розмовляв з Шарадом. У коридорі почулися закрадливі кроки Бхарави. Аріель, у якого слух був надзвичайно тонкий, одразу ж відійшов од хлопчика і почав голосно лаяти його. Шарад скривився, ніби й справді винуватий. Бхарава зайшов у кімнату, пильно, як завжди, поглянув на вихованців і звернувся до Аріеля з такими словами:
17
Гуру — вчитель.
18
Саніасі — святий.