Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
— Як це вам пощастило перетворити хаотичний рух молекул на спрямований? — спитав Фока
— Це довга історія. Поки що досить сказати одно: вивчаючи молекулярний рух, фізики враховували тільки роль тепла, ігноруючи електричні явища. Мені довелося заглибитись у вивчення складної гри сил, що відбувається в самих атомах, з яких складаються молекули, і оволодіти цією грою.
— Так що, по суті, це вже не броунівський рух, а швидше електричний? — спитав Фокс.
— Обидва явища зв’язані між собою.
Фокс замислився.
— Припустімо, — сказав він, — що вам пощастило оволодіти молекулярним рухом з допомогою електричних факторів притягання і відштовхування, зміни потенціалу, перезарядки, якщо я вірно вас зрозумів. Але все, що ви показували, стосується неорганічного світу.
— А хіба тіло людини складається не із неорганічних речовин, не з молекул і атомів? — заперечив Хайд. — Труднощі полягали не в цьому. Перша з них — у тому, щоб звести до одного знаменника рух молекул різних швидкостей, інакше людське тіло просто розірвалося б. Мені довелося зв’язати дві галузі: фізику і електрофізіологію. Для підсилення електричного потенціалу я вводив в організм штучні радіоелементи, які й постачали його променистою енергією. Утворився ланцюг: від імпульсів мозку, думки — до нервової системи, від нервової системи — до явищ електрофізичних, від них — до молекулярних.
— І вам це вдалося?
— Розміркуйте самі. Сатіш, гусениця!
Другий помічник Хайда приніс квітку в горшку, на листку якої сиділа гусениця, і вдарив по гілці. Гусениця впала, але напівдорозі до підлоги раптом зупинилася в повітрі.
Фокс повів рукою, думаючи, що гусениця висить на павутинні, але павутини не було. Сатіш обережно взяв гусеницю, поклав на листок і виніс. Слідом за цим, уже без наказу, він приніс маленьке курчатко, в якого ще не виросли крила, і пустив на підлогу.
Сатіш гучно ляснув у долоні. Злякане безкриле курча раптом знялося в повітря, з писком закрутилося в кімнаті і вилетіло у вікно, що виходило в парк. Фокс підійшов до вікна і побачив, як курча опустилося на траву.
— Не відходьте од вікна, Фокс, — сказав Хайд.
Сатіш виніс у сад кота, посадив на дерево і потім покликав:
— Куде! Куде! Йди швидше! Глянь-но, кіт! Кіт!
Почувся гавкіт, і до дерева підбіг маленький песик Куде (Малятко).
Побачивши кота, він загавкав, зробив стрибок і раптом з жалісним вереском понісся в небо. Його гавкіт і вереск віддалялись і стихали.
— Куде! Куде! Куде! — закричав Сатіш.
Собака, що був уже на висоті сотні метрів, почав спускатися. Незабаром він опинився вже біля Сатіша. Радісно підстрибнувши, він ледве знову не полетів, але Сатіш вчасно підхопив і поніс його в кімнату.
— Тепер передостанній номер нашої програми, — весело сказав Хайд. — Не відходьте од вікна, містер Фокс.
Сатіш посадив на доріжку велику жабу і легенько штовхнув її ногою. Жаба підстрибнула і полетіла над кущами, деревами все вище й вище. Незабаром вона зникла з очей Фокса, але він ще довго дивився в синяву неба.
— Ну, що ви скажете? — спитав Хайд.
Фокс мовчки сів на стілець, машинально глянув на ручний годинник, здригнувся, поспіхом поклав у рот одразу дві пілюлі, але цього разу навіть не відчув їх смаку,
— Сподіваюсь, усе це вже можна назвати левітацією? — сказав Хайд, обмахуючись віялом. — Ви, звичайно, звернули увагу на поведінку левітантів? Гусениця, яку ви бачили, мала властивість спускатися вниз на павутинні. Я закрив у неї вивідні протоки павутинних залоз, тому в момент підняття вона не могла випустити павутину і висіти на ній. Але нервові центри працювали звичайно і посилали відповідні імпульси. Цього було досить, щоб привести в дію по-новому організований молекулярний рух і зробити електричну перезарядку молекул по відношенню до заряду Землі, і гусениця «повисла в повітрі». Курча — птах, що майже розучився літати, але зберіг інстинкти, необхідні для літання. Ці інстинкти дають йому можливість повніше використати нову властивість левітації, ніж гусениці. Собака може тільки стрибати. І хоч розумово він високорозвинена тварина, одначе несподіваний політ приголомшив його, і він полетів би в небо і загинув би, коли б поклик Сатіша не надав йому стимулу — бажання повернутися назад. Щождо жаби, яка стоїть на досить низькому щаблі розвитку, то вона загинула, долетівши до холодних і бідних на кисень шарів повітря. Як показали досліди, з смертю тварини зникає і здатність до левітації, і наша жаба, можливо, вже впала на голову якомусь враженому селянинові… А втім, здатність до левітації зникає, повинна зникнути після того, як в організмі відбудеться розпад штучних радіоелементів.