Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет
- Автор: Кузьо Тарас
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ДУХ I ЛIТЕРА
- ISBN: 978-966-378-622-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет». Краткое содержание книги:
Другим чинником була широко розповсюджена думка про те, що Україна не є незалежною і суверенною державою, а лише інструментом, за допомогою якого Захід сприяє ослабленню Росії. Коткін стверджує, що Путін, так само, як і Сталін, вбачає в сусідах «зброю в руках західних держав, які наміряються використати їх [сусідів] проти Росії»[858]. Політика Москви щодо України та інших колишніх радянських республік, як нібито позбавлених суверенітету, несумісна з міжнародно прийнятими нормами. Потреба Росії в тому, щоб її визнавали першою серед нерівних і шанували пріоритет російських інтересів у Євразії, відображає «прагнення до сюзеренітету». Сюзерен обмежує зовнішній суверенітет і дозволяє васалові повну внутрішню автономію, забезпечуючи захист і допомогу[859]. Прикладом таких відносин є взаємини між Росією та Білоруссю; російські пропозиції щодо врегулювання кризи на Донбасі мають на меті перетворити Україну на підлеглу сторону в рамках подібних відносин. Е. Вейн Меррі пише, що «більшість російської еліти не здатна думати про Україну інакше як про клієнта сюзерена»[860]. Але, як ми бачили в попередніх розділах, ця політика ігнорує ту обставину, що Україна — це не Білорусь.
Третім чинником є російська точка зору, згідно з якою Крим і населені російськомовними громадянами схід та південь України було помилково включено радянським режимом до складу України. Путін за різних нагод повторював цю тезу всупереч тому, що на зламі XX століття більшість мешканців східної та південної України були українцями. Російські претензії засновані на безпідставному зарахуванні російськомовних українців до числа росіян і «співвітчизників». Що стосується Криму, то хоча зв’язки українського етнокультурного ядра з ним були історично слабшими, ніж з іншими регіонами, зокрема Донбасом, російський підхід не має нічого спільного з розумінням історії формування територій країн світу. Якби він послідовно уживався стосовно самої Росії, довелося б проводити референдуми, щонайменше, на Північному Кавказі, Курильських островах та в Калінінграді. Далебі, Крим історично більшою мірою пов’язаний із тюркським світом, у межах якого він існував від XIII до XVIII століття, аніж з Росією, намісники, якої правили на півострові упродовж 170 років.
КОНФЛІКТ МІЖ ЗАХІДНИМИ ОЧІКУВАННЯМИ ТА РОСІЙСЬКОЮ ВИНЯТКОВІСТЮ
До україно-російської кризи усе ще жевріла надія, що, залишаючись недосконалою системою з певними складнощами, Російська Федерація перейшла до політичної системи, котра нарешті хоча б нагадує західні демократичні ринкові економіки. У 1998 році, ще до того, як Путіна обрали президентом, Росії запропонували приєднатися до «Великої сімки», хоча в неї була слабка економіка та недосконала демократія. Росія залишалася членом «Великої вісімки» у 2005–2014 роках, коли Freedom House визначав її як державу, що не є вільною та має «консолідований авторитарний режим». Членство Росії свідчило про приязнь західних лідерів і політиків, захоплених «ліберальнішим» російським президентом Дмітрієм Мєдвєдєвим[861], проголошена яким «модернізація» насправді була ілюзорною»[862].
Едвард Лукас почав писати свою книгу «Нова холодна війна» після вбивства ворога Кремля, колишнього офіцера ФСБ Росії, політемігранта і британського підданого Аєксандра Литвиненка в Лондоні у листопаді 2006 року. Він нагадує: «Коли її опублікували 2008 року, книжку високо оцінили яструби, які уважно стежать за подіями в Росії, зокрема східноєвропейські. Проте у Лондоні, Вашингтоні, Берліні та інших столицях одностайно погодилися, що моя книжка — панікерська нісенітниця». Так трапилося тому, що «Росія, на думку широкого загалу, була капіталістичною країною, хоча й не без вад. Вона мала плюралістичну політичну систему з виборами, судами та інституціями. Путін був огидний, але він запровадив у своїй країні стабільність і повернув їй національну гордість. Ми могли б мати справи з ним — і у сфері комерції, і в дипломатії»[863].
858
Stephen Kotkin. ‘Russia’s Perpetual Geopolitics’: 4.
859
E. Wayne Merry. ‘The Origins of Russia’s War in Ukraine: The Clash of Russian and European “Civilizational Choices” for Ukraine’, in Elizabeth A. Wood, William E. Pomerantz, E. Wayne Merry and Maxim Trudolyubov, Roots of Russia’s War in Ukraine (Washington, DC: Woodrow Wilson Center Press, 2016): 29–31.
860
E. Wayne Merry. ‘The Origins of Russia’s War in Ukraine’: 37–38.
861
Ronald D. Asmus, A Little War That Shook the World: Georgia, Russia and The Future of the West (New York: Macmillan, 2010): 193.
862
‘Inside the Bear’, The Economist, 22 October 2016.
863
Edward Lucas. ‘Now That Litvinenkos Murder “Probably” Points to Putin, What’s Next for British Relations with Russia?’, The Telegraph, 24 January 2016.