Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Другим чинником була широко розповсюджена думка про те, що Україна не є незалежною і суверенною державою, а лише інструментом, за допомогою якого Захід сприяє ослабленню Росії. Коткін стверджує, що Путін, так само, як і Сталін, вбачає в сусідах «зброю в руках західних держав, які наміряються використати їх [сусідів] проти Росії»[858]. Політика Москви щодо України та інших колишніх радянських республік, як нібито позбавлених суверенітету, несумісна з міжнародно прийнятими нормами. Потреба Росії в тому, щоб її визнавали першою серед нерівних і шанували пріоритет російських інтересів у Євразії, відображає «прагнення до сюзеренітету». Сюзерен обмежує зовнішній суверенітет і дозволяє васалові повну внутрішню автономію, забезпечуючи захист і допомогу[859]. Прикладом таких відносин є взаємини між Росією та Білоруссю; російські пропозиції щодо врегулювання кризи на Донбасі мають на меті перетворити Україну на підлеглу сторону в рамках подібних відносин. Е. Вейн Меррі пише, що «більшість російської еліти не здатна думати про Україну інакше як про клієнта сюзерена»[860]. Але, як ми бачили в попередніх розділах, ця політика ігнорує ту обставину, що Україна — це не Білорусь.

Третім чинником є російська точка зору, згідно з якою Крим і населені російськомовними громадянами схід та південь України було помилково включено радянським режимом до складу України. Путін за різних нагод повторював цю тезу всупереч тому, що на зламі XX століття більшість мешканців східної та південної України були українцями. Російські претензії засновані на безпідставному зарахуванні російськомовних українців до числа росіян і «співвітчизників». Що стосується Криму, то хоча зв’язки українського етнокультурного ядра з ним були історично слабшими, ніж з іншими регіонами, зокрема Донбасом, російський підхід не має нічого спільного з розумінням історії формування територій країн світу. Якби він послідовно уживався стосовно самої Росії, довелося б проводити референдуми, щонайменше, на Північному Кавказі, Курильських островах та в Калінінграді. Далебі, Крим історично більшою мірою пов’язаний із тюркським світом, у межах якого він існував від XIII до XVIII століття, аніж з Росією, намісники, якої правили на півострові упродовж 170 років.