Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет
- Автор: Кузьо Тарас
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ДУХ I ЛIТЕРА
- ISBN: 978-966-378-622-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет». Краткое содержание книги:
У жовтні 2014 року Партія регіонів ухвалила рішення не брати участі у виборах, проте її лідери потрапили до парламенту за списком від «Опозиційного блоку», який посів четверте місце, здобувши 9,43%. Це знов-таки було дуже далеко від 30–34%, отриманих Партією регіонів на виборах 2006, 2007 і 2012 років.
За іронією долі, агресія Путіна проти України лише прискорила втрату «регіоналами» електоральної бази, яку вони накопичували роками. Як вказує Пол д’Аньєрі, під окупацією РФ на Донбасі та у Криму опинилися 29 одномандатних виборчих округів та 3,75 млн. (16%) українських громадян, які мають право голосу. Це приблизно те саме, якби у волевиявленні не могли взяти участі жителі трьох областей Галичини — Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської. Під час виборів 2010 року 89% виборців на тих українських теренах, що нині перебувають під контролем Кремля, голосували за Януковича. У 2012 році кандидати від Партії регіонів перемогли у 26 із 29 округів, мешканці яких зараз живуть в окупації, ще два місця дісталися тоді самовисуванцям і одне — представнику проросійської партії «Союз». Щоби продемонструвати вплив утрати цих виборців на електоральні результати, д’Аньєрі показує, що, якби гіпотетично ці землі перебували під окупацією 2010 року, Юлія Тимошенко перемогла би на президентських виборах із десятивідсотковим відривом (насправді вона програла Януковичу з різницею у 3%). Тож доки Росія незаконно утримує владу над частиною території України, доти вона позбавляє проросійські сили реальних шансів на перемогу на виборах — із цієї причини Путін та його підручний Віктор Медведчук прагнуть інтеграції донецької та луганської псевдореспублік до складу України[851].
«ОПОЗИЦІЙНИЙ БЛОК»
Ганебний розпад Партії регіонів був зумовлений одкровеннями щодо масштабів корупції у часи мафіозної клептократії Януковича, вбивствами протестуючих на Євромайдані та підозрами у розпалюванні конфлікту. Після цього лідери «Опозиційного блоку» (що сформувався довкола двох основних груп — очолюваного Ахметовим, Борисом Колесніковим та Олександром Вілкулом донецького клану та газового лобі Сергія Льовочкіна і Юрія Бойка) вже не мали змоги масово підкуповувати чи шантажувати компроматом депутатів-мажоритарників, змушуючи приєднатися до їхньої фракції, як це робилося до 2014 року Другою проблемою для «Опозиційного блоку» був колапс дисципліни, яка робила Партію регіонів цільним політичним механізмом. Як і «регіонали» у травні 2014 року, «Опозиційний блок» не був готовий висунути єдиного кандидата на наступних президентських виборах 2019 року, що призвело до виключення з його парламентської фракції Бойка і Льовочкіна: донецьке крило партії на чолі з Ахметовим виступило проти їхнього прокремлівського альянсу з партією «За життя» Медведчука і Вадима Рабіновича. Третя група, очолювана лідером партії «Наші» Євгеном Мураєвим, який раніше належав до фракції «Опозиційного блоку» та очолював політраду партії «За життя», також вирішила самостійно брати участь у прийдешніх виборах.
ВИСНОВКИ
В Україні створення згуртованої партійно-політичної машини увінчалося успіхом лише на Донбасі. У Дніпрі місцеві клани розділилися на ворогуючі групи, очолювані Віктором Пінчуком, Сергієм Тігіпком, Ігорем Коломойським, Павлом Лазаренком і Юлією Тимошенко. Соціал-демократична партія України (об’єднана) не змогла опанувати Києва, який традиційно підтримував націонал-демократичні та «помаранчеві» партії, а після того, як Кучма залишив свою посаду, стала маргінальною політичною силою. Аграрна партія не змогла мобілізувати селян і землеробів. У 1990-х роках «центристські» партії, створені колишніми комсомольськими очільниками й орієнтовані на середній клас та ліберальних виборців, не змогли забезпечити собі підтримку на сході та півдні України, де лівопопулістська й олігархічна Партія регіонів привласнила електоральне поле.
Янукович та Партія регіонів успішно інтегрували еліти з числа «червоних директорів», новоспечених олігархів, панславістів, колишніх комуністів і кримінальних елементів в організацію, що захищала свої інтереси від зовнішніх загроз та надавала широкий патронат її членам. Радянські історичні міфи та ностальгія, стабільна база виборців, агресивна та авторитарна оперативна культура, доступ до великих обсягів фінансів і державних адміністративних ресурсів перетворили партію на гігантську, дисципліновану та уніфіковану політичну машину, яка в період між Помаранчевою революцією та Євромайданом досягла монополії на владу на сході та півдні країни. Партія регіонів була єдиною «центристською» політичною партією, що пережила епоху після Кучми, маючи дві потужні регіональні бази на Донбасі та в Криму. Сателіти з КПУ додавали Партії регіонів 5–12% до її коаліцій у представницьких органах влади.
851
Paul D’Anieri. ‘Gerrymandering Ukraine? Electoral Consequences of Occupation,’ East European Politics and Societies, vol. 33. no. 1 (forthcoming 2019).