Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет
- Автор: Кузьо Тарас
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ДУХ I ЛIТЕРА
- ISBN: 978-966-378-622-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет». Краткое содержание книги:
Носії євразійської авторитарної політичної культури виявилися неспроможними збагнути незаконність фальсифікації виборів, що й сталося з авторитарною Партією регіонів. Янукович перетворився на серійного фальсифікатора, підробляючи результати волевиявлення громадян у ролі голови облдержадміністрації на виборах 1999 та 2002 років, у ролі прем’єр-міністра на виборах 2004 року та як президент на виборах 2012 року. В інтерв’ю трьом українським телеканалам у лютому 2012 року Янукович знову наполягав, що у 2004 році фальсифікації виборів не було, тож він чесно переміг у другому турі виборів[839]. Помаранчева революція та пізніший Євромайдан були, на думку Януковича, просто переворотами за сценарієм Заходу, які позбавили перемоги порядного кандидата у президенти у першому випадку та влаштували «фашистський» заколот проти законно обраного президента у другому.
МОНОПОЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ
Упродовж 2005–2007 років Партія регіонів успішно позбулася конкуренції з боку інших «центристських» партій шляхом їхньої маргіналізації, злиття або кооптування. Партія регіонів домовилася про локальні союзи з російськими націоналістичними партіями в Криму, з партією Маркова «Родина» («Вітчизна») в Одесі та партією «Єдиний центр» Віктора Балоги на Закарпатті, трьох регіонах України, де вона була електорально й структурно слабкою. Злиття у березні 2012 року партії «Сильна Україна» з Партією регіонів усунуло ще одну загрозу для останньої на парламентських виборах того ж року, а також нейтралізувало Тігіпка, який посів третє місце на виборах 2010 року, в ролі потенційного кандидата на майбутніх президентських виборах 2015 року. «Сильна Україна» була останньою центристською партією на сході та півдні України, яку слід було усунути задля забезпечення монополії Партії регіонів на владу в цьому регіоні.
Партію регіонів започаткувало злиття «червоних директорів» (ПРВУ на чолі з Володимиром Рибаком, Партія праці на чолі з Ландиком і Юхимом Звягільським) та нових олігархів (Ахметов, Колесніков, Андрій та Сергій Клюєви) у середовищі донецьких еліт. Ця партія також об’єднала донецьких і кримських панславістів, скажімо, Вадима Колесніченка із псевдоправозахисного громадського руху «Російськомовна Україна» та Олексія Костусєва з партії «Союз». У 2006 та 2012 роках було поглинено лідерів двох дніпропетровських партій влади — «Трудової України» (Володимир Сівкович, Валерій Коновалюк, Дмитро Табачник) та її наступниці «Сильної України» на чолі з Тігіпком, який став заступником голови Партії регіонів. Вона також поглинула ще три політичні партії: «Нову генерацію України» (Юрій Мірошниченко), «Нову демократію» (Євген Кушнарьов) та Республіканську партію України, підконтрольну газовому лобі.
У Криму Партія регіонів спочатку шукала союзу з місцевими політичними силами, що зійшли на узбіччя у роки президентства Кучми. Президент Путін допоміг їй у цьому за посередництва політтехнолога Костянтина Затуліна, який звів Партію регіонів та місцевих російських націоналістів, що приєдналися до кримського блоку «За Януковича!» на виборах 2006 року[840]. США вважали, що «завдяки “Регіонам” “Російський блок” набув неабиякої політичної популярності у 2006 році шляхом формування єдиного кримського виборчого списку та надання їм місць у кримській Раді, бо самі б вони не змогли перемогти»[841]. У 2006–2010 роках Партія регіонів співпрацювала у Верховній раді Криму з російськими націоналістами (партія «Союз») та Прогресивною соціалістичною партією. Подібної коаліції президент Кучма ніколи б не підтримав. Сумнівний альянс призвів до ухвалення Верховною радою Криму у вересні 2008 року єдиної в СНД (поза межами Росії та анклавів заморожених конфліктів) резолюції на підтримку «незалежності» Південної Осетії та Абхазії; спроба ухвалити аналогічну резолюцію в українському парламенті не отримала достатньої підтримки. У 2014 році російські націоналістичні союзники Партії регіонів, як-от партія «Російська єдність» на чолі з Сергієм Аксьоновим, стали місцевою опорою і ширмою для російської окупації Криму.
РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ ТА КОЛАПС ПАРТІЇ РЕГІОНІВ
Янукович утік з посади 22 лютого 2014 року після того, як втратив підтримку парламентської фракції Партії регіонів та сил безпеки. Збройні сили України під час Помаранчевої революції та Євромайдану відмовилися брати участь у придушенні протестів. Режим розсипався через небажання домогтися компромісу впродовж кризи Євромайдану: скажімо, неготовність замінити прем’єр-міністра Азарова ще у грудні 2013 року (це сталося вже наприкінці січня), а також міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. Провокації на кшталт ухвалення антидемократичного законодавства 16 січня 2014 року розбурхали політичну кризу. На сході України від 31% до 36%, а на півдні — 42% мешканців негативно ставилися до Євромайдану[842], що віддзеркалювало не тільки лють від того, що з подачі російського та місцевого телебачення сприймалося як незаконний путч, але й певність у тому, що владу в Януковича одного разу вже було «вкрадено» десять років тому. Значна частина населення Донбасу вірила у міф промислового та економічно потужного регіону і в те, що «схід» завжди виграє вибори, а якщо це не вдалося 2004 року, то лише через західну змову[843]. Інтенсивне використання спецпідрозділу міліції «Беркут» 30 листопада 2013 року та згодом упродовж усього Євромайдану лише збільшувало кількість протестувальників та рішуче налаштовувало їх триматися до перемоги, яку маніфестанти розуміли як усунення Януковича від влади.
839
‘Інтерв’ю Президента журналістам Євгену Кисельову, Савіку Шустеру та Андрію Куликову’, Президент України, 27 лютого 2012.
840
William Taylor to Washington, DC, re. ‘Ukraine: The Russia Factor in Crimea — Ukraine’s “Soft Underbelly?”’, 17 December 2006, Wikileaks.
841
William Taylor to Washington, DC, re. ‘Ukraine: Crimea Update — Less Tense Than in 2006’, 17 December 2006, Wikileaks.
842
‘Що об’єднує та роз’єднує українців’, ФДІ та “Ukrainian Sociology Service”, 25 грудня — 22 січня 2015; ‘До Дня незалежності: Що українці думають про Україну?’, ФДІ, 26 червня — 18 липня 2015.
843
Osipian and Osipian. ‘Why Donbass Votes for Yanukovych’.