Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
У цьому неповному списку відбита лише частина трагізму українського Надсяння.
Микола Андрусяк. Кривавий терор польських боївок у Надсянні // Ярославщина і Засяння 1031–1947. — С. 615–620.
В УЛУЧІ
У центрі Улуча височить 300-метрова гора Дубник, а на ній церква-пам'ятка Воскресіння Господнього. Передвоєнна молодь, об'єднана у читальні «Просвіта», дійшла висновку, що»^аме тут варто насипати могилу і поставити хрест на вшануванню пам'яті про українських січових стрільців. На захід від церкви оула капличка, поряд з нею цвинтар, місце спочинку людей, які померли під час І світової війни від страшних хвороб — холери і дизентерії. Саме там насипали могилу під пам'ятний хрест.
У суботу перед Зеленими Святами хлопці хотіли поставити хрест на горі, але побачили поліцію. Дорога до могили була закрита, тому хрест залишили біля церкви і пішли.
І ось неділя, Зелені Свята. Поліція стояла весь час за сто метрів від церкви. Прийшли командир постерунку С. Замощак і його заступник В. Шалайдзевич. Вони ще й сторожа поставили біля хреста, мого тестя Івана Харидчака, заступника старости. А в цей час навколо хреста зібрались діти. Коли у церкві почали співати «Іже Херувими», хлопці схопили хрест і перенесли його на могилу, приблизно за сто метрів. Поліція не помітила.
Наступного дня хрест був зрізаний невідомою особою. Вночі хлопці знову його поставили, хоча і на метр коротший. Через кілька днів чиясь рука знову зрізала хрест, порубала його і ще розкопала могилу.
Через два тижні приїхав повітовий суддя з Бжозова і допитав на постерунку все село. Усіх питав: «Хто ставив хрест?» Ніхто не сказав. Але тим не закінчилося. Незабаром арештували Олексу Середницького, Володимира Поливку і диригента нашого хору Романа Солтикевича. Перших двох вислали на три місяці до табору в Березі Картузькій, Солтикевича тримали півроку у в'язниці в Саноку. Звинувачували в тому, що під час навчання музики у Кракові розповсюджував на вулиці антипольські листівки, що ходить по селу і співає підозрілі українські пісні. Його захисник П.Загайкевич довів, що ці звинувачення повністю безпідставні, сфабриковані поліцією, але все одно Солтикевича засудили на рік ув'язнення за якусь книжку, знайдену у його помешканні під час обшуку
Така була правда бідного народу, що він і помолитись за полеглих братів не мав права.
Настав фатальний 1947 рік. Усіх вивезли на західні землі, село спалили до останньої хати. Залишилась тільки стара церква на горі Дубник з пограбованими іконостасом, царськими воротами, дзвонами. Могилу розкопали дощенту, а відновлений під час війни хрест чиїсь руки знову порубали на шматки.
Микола Ковальський. Бранево//Наше Слово. — 1991. — № 52.
* * *
(…) З приходом народної влади розпочинається найбільша трагедія Улуча. На початку 1945 року збільшується кількість нападів на Улуч і навколишні села. Нападають переважно різні польські групи з-за Сяну. Йдуть грабувати підрозділи самооборони, ОРМО та інші угруповання, які важко назвати інакше, як бандитськими. Пограбування, вбивства людей, ґвалтування жінок стають їхнім щоденним заняттям. Паніка охоплює село після появи повідомлення про вбивство поляками майже всієї Павлокоми. Кілька чудом врятованих осіб опинились в Улучі і серед них — жінка з двома голими дітьми. (…)