Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
Мем-сагиб з захопленням дивилася на його гарне обличчя. Вона милувалася ним без тіні релігійного почуття.
Бородатий Броунлоу перехопив її погляд і насупився.
Почалася церемонія роздачі дипломів, що супроводжувалась численними поклонами. Деякі члени ложі знімали з грудей відзнаки, щоб одержати їх ще раз із рук Матерейї, падали ниць перед ним на підлозі, а він підносив над ними руки і роздавав квіти.
Потім «учитель учителів» почав говорити і довів слухачів до такої екзальтації, що почулися істеричні вигуки, багато гостей знепритомніло, дехто корчився в судорогах.
Ще раз благословивши всіх, Матерейя — нове втілення Будди — пішов.
Сагиб підвівся, взяв під руку мем-сагиб. Вони пройшли в двері за естрадою, як люди, з усім тут добре обізнані, й опинилися в комфортабельному, по-європейськи мебльованому кабінеті, навіть з каміном, хоч у цьому кліматі в ньому не було ніякої потреби.
Сагиб сів за письмовий стіл директора школи, мем-сагиб розмістилася в кріслі поряд з ним.
Увійшовши слідом за ними, директор школи сів на стілець лише після того, як високий гість сказав:
— Сідайте, містер Пірс, і розкажіть, як у вас ідуть справи.
Містер Пірс, відомий у школі під іменем Бхарави, з дозволу місіс Дрейден запалив сигару, взяту з власного письмового столу, й подумав: «Ти сам краще за мене знаєш про школу».
І це була правда.
Містер Пірс і сагиб — містер Броунлоу — обидва були англійцями, і обидва працювали на тій самій ниві. Релігія — одна з підвалин суспільного ладу, якому вони служили, — давала зловісні тріщини, втрачала серед народних мас свою привабливість. Потрібні були якісь підпірки, сурогати, «замінювачі». Треба було підтримати віру в божество, в дух, підтримати містичні настрої. І на сцену з’явилися товариства теософії, спіритизму, окультизму, які видавали тисячі книг в усіх країнах світу. Їх центр знаходився в Лондоні. Не можна було не використати Індію, оточену в очах європейців та американців ореолом таємничості, з її «окультними знаннями», йогами і факірами. А в самій Індії релігія так добре допомагала англійцям підтримувати своє панування.
Тут збудували розкішний храм з куполом-півсферою. Тут же, неподалік від Мадраса, створили школу Дандарат для збільшення кількості адептів і жерців таємничих наук, де для Азії готувались майбутні «учителі учителів», такі, як Ісус-Матерейя, Крішнамутрі-»Альціона» — «великий учитель, подібний до Крішни або Будди», і всілякі медіуми, віщуни, гіпнотизери, чудотворці, ясновидці — для Європи та Америки.
Мадраська школа існує неофіціально. До цього спонукають не тільки своєрідний уклад і незвичайні методи виховання, але й деякі причини більш делікатного характеру. Сюди віддають дітей лише ті батьки, родичі або опікуни, які з тої чи іншої причини тимчасово чи назавжди хочуть позбутися дитини. А деяких дітей просто викрадають у батьків агенти Дандарата.
Тут вчать історію релігій і мови тих країн, куди вихованець призначається на роботу.
Особливо талановитих, тобто особливо нервових учнів після закінчення школи залишають у ній вихователями.
Гіпноз у системі виховання посідає велике місце. Надзвичайно загострене сприйняття дає можливість деяким вихованцям виступати «читцями думок», сприймати непомітні для інших порухи уст, очей, ледве вловимі звуки наставника і, таким чином, творити різні «чудеса».
Тій же меті служать і всілякі трюки, на зразок ореолів, що світяться навколо тіла, ароматів, що йдуть від тіла «святого», надзвичайно хитро задумані і спритно виконувані. Серед вихователів та «наукових консультантів» школи немало і талановитих людей з великими знаннями.
Такою була школа Дандарат.
Містер Пірс димів сигарою і доповідав. Броунлоу і Дрейден заохочуюче кивали головами.
— Як стоїть справа з випускниками? — спитав містер Броунлоу.
Пірс назвав кілька імен вихованців, пояснив їх фах і місце, куди їх посилають.
— Я ще не вирішив, куди послати Аріеля, — сказав Пірс.
— Це той важкий учень? — спитав Броунлоу. — Як його справжнє ім’я?
— Аврелій Гальтон.
— Пам’ятаю, його віддали опікуни?
— Цілком вірно, — озвався Пірс. — Містер Боден і містер Хезлон із Лондона. Вони недавно запитували про нього. Я відповів, що здоров’я Аврелія не залишає бажати кращого, але…