Ваші пальці пахнуть ладаном

Більше того, досить швидко виявиться: у Москві він узагалі нікому не потрібний! Але духом не впав (інакше б це обернулося для нього кінцем), у позу ображеного (все того ж невизнаного генія), на щастя (інакше б ми не мали майбутнього Вертинського), теж не став.

Засукавши рукава, вирішив починати завоювання столиці з нуля. А для цього треба було здобути хоч якусь, але, безперечно, пристойну освіту – він був – не рахуючи природного обдарування, – повним неуком. Тож із азартом, прямо аж із якимось чи не садистським – мазохістським точно, – починає своє навчання в кількох – відразу ж у кількох! – любительських гуртках. І тут же з нетерпінням намагається втілювати в життя свої ще куці знання на той час: в одному клубі ставить «Троянду і Хрест» свого улюбленого Блока. Постановка, правда, виявилася не зовсім вдалою, але дарма. Початок зроблено. Бодай та постановка і не принесла йому визнання. А тому пошуковець слави вирішив ґрунтовніше взятися за освіту і навіть почав відвідувати лекції в Московському університеті – в якості вільного слухача. А на хліб заробляв уроками сценічної майстерності, які давав купецьким дочкам – для них і тих знань, якими він на той час володів, виявилося задосить. Діяв за принципом Сенеки: доцендо дісцімус – навчаючи, ми самі вчимося.

Це пізніше про нього, як він стане видатним актором, автором і шансоньє – виконавцем романсів і пісень, Шостакович скаже, що він, Вертинський, «музикальніший за нас, композиторів», а Володимир Маяковський вважатиме – правда, теж пізніше, – Хлєбникова і Вертинського великими поетами.

Сам Шаляпін – от уже справді великий! – подарує йому свою фотографію з таким написом: «Великому сказителю земли русской Александру от странника Федора».

«У творчості Вертинського скромні – кожне окремо, – обдарування поета і композитора зливаються в одне і доповнюють одне одного із завидною природністю. В їхній дружній згоді, – свідчить критик К. Рудницький, – виникає пісня, яка володіє певною цілісністю і завершеністю. І все ж у цей момент вона ще не є в повному смислі слова твором мистецтва. Адже коли пісні Вертинського співають інші, навіть досвідчені і впевнені виконавці, вони, як правило, особливим успіхом не користуються. Тільки унікальна у своїй основі, винахідлива і відточена виконавча майстерність Вертинського надає його творінням краси, елегантності і вишуканості. Вертинський-артист значніший, аніж Вертинський-автор. Голос у нього невеликий, але він володіє ним віртуозно. Сувора, старанна і ретельна обробка кожної пісні, виразність і емоційна окраска її бездоганні, близькі до досконалості…

Слухачі можуть самі в цьому переконатися: в «Жовтому ангелі» туга по усвідомленому, несуєтному, духовно ясному життю звучить з надією і болем. В ефектній «Іспано-Сюїті» – екзотика, сумна іронія і відкритий, вільний і сміливий гумор; романс «Тільки раз у житті бувають зустрічі» виконується зі щирим і глибоким драматизмом (уже без будь-якого гумору і без будь-якої іронії). «Рафінована жінка» – вишукана насмішка, що іскриться лукавством і непідробною веселістю. І як перетворюється артист, якого істинного трагізму досягає він у піснях «Божевільний шарманщик», «Бал Господень» чи «Ігуменша»…