Ваші пальці пахнуть ладаном
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6744-9
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Ваші пальці пахнуть ладаном». Краткое содержание книги:
…Я повинен був співати романс «Жалібно стогне». Я вийшов. Поклонився. Відкрив рота, і спазма хвилювання перехопила мені дихання. Я заекав, заекав… і пішов при гробовій мовчанці зали.
Ви думаєте, це мене зупинило? Анітрохи!
Наступної суботи я з’явився на тій самій естраді в якості розповідача єврейських анекдотів та сценок, мною самим придуманих – завдяки прискіпливим спостереженням на вулицях Подолу, біля магазину готового одягу.
Того разу я мав великий успіх.
Подібні виступи все ж не задовольняли мене. Я мріяв про театр – справжній драматичний театр, у якому гаданий мій талант мав би розвернутися на всю силу.
Якось на Великий піст у «Народному домі» на Великій Васильківській вулиці були оголошені виступи Бориса Путяти. Ставили «Мадам Сен-Жен». Потрібні були статисти. В їхньому числі виявився і я. Коли почались репетиції, знадобилися два мамелюки для особистої охорони імператора, які мусили стояти непорушно, схрестивши руки, коло дверей його кабінету. Перед з’явою Наполеона вони вигукують по черзі одне лише слово: «Імператор!» Одним з цих мамелюків твердо вирішив стати я. Адже це була роль! У ній можна було висунутись, думав я. Важливо було тільки почати. Сказати, нарешті, живе слово зі сцени. Бо статистом так і промовчиш все життя… Три дні і три ночі я не їв, не пив і на всі лади повторював:
– Імператор!
І ось перша репетиція. Четвертий акт. Кабінет Наполеона. Мамелюки стоять, схрестивши руки, біля дверей. Наполеон наближається. Зараз він увійде.
– Імператор! – виголошує перший мамелюк.
– Імпеятой! – повторюю я слідом за ним.
– Що? Що? – скрививши лице, перепитав Путята. – Що це ще за гаркавий? – накинувся він на помрежа. – Кого ви тут виставили? Геть негайно![3]
І мене вигнали. Так через те, що я сильно гаркавив, зламалася моя театральна кар’єра».
На той час – йшла перша руська революція, – у Києві збунтувалися сапери під командуванням Бориса Жадановського – учасника революції 1905–1907 року, він у липні 1905-го, будучи підпоручиком 5-го понтонного батальйону 3-ї саперної бригади в Києві, очолив збройне повстання саперів, пізніше був засуджений до розстрілу, який замінили довічною каторгою. Гімназисти ходили по місту з кухлями, співали «Вы жертвою пали в борьбе роковой» і збирали гроші для повсталих.
Біля Євбазу у повсталих та в натовп війська відкрили вогонь – було чимало вбитих і поранених.
«Тітка моя розлютилася.
– Мало того, що ти босяк, вигнаний із всіх гімназій, – кричала вона, – так ти ще хочеш, аби нас всіх арештували через тебе?…
А якось тітка сказала:
– Де тиняєшся, там і ночуй!..
Я став ночувати в чужих під’їздах, просиджував ночі на холодних сходинках. А потім… потім у мене завелись інші знайомі та друзі – молоді поети, художники, літератори. Я потрапив у середовище богеми. Тут мені стало набагато легше. Адже всім нам однаково було кепсько, ми ділилися одне з одним всім, що в нас було, і жили якось спільно…»
«А потім Вертинському по-справжньому поталанило, – писатиме один з його біографів. – Волею долі він став своїм у будинку Софії Миколаївни Зелінської – викладачки жіночої гімназії, розумної, освіченої жінки, яка була замужем за Миколою Васильовичем Луначарським, братом А. В. Луначарського. У Софії Миколаївни збирався цвіт київської інтелігенції. У її будинку також бували Микола Бердяєв, Михайло Кузьмін, Марк Шагал, Натан Альтман. Інтелектуальне товариство добре вплинуло на Вертинського. Він пробує зайнятися літературною працею. «Киевская неделя» друкує його перші оповідання; «Портрет», «Моя наречена» і «Папіроси «Весна» написані в модній тоді декадентській манері. В «Киевских откликах» Вертинський публікує більш реалістичну річ – оповідання «Лялька».
Літературне заняття давало мізерний прибуток, гроші майже не водилися, але він мислимими і немислимими шляхами потрапляє на престижні прем’єри, дивиться заїжджих знаменитостей: Ансельмі, Руффо, Вяльцеву, Шаляпіна, Вавича, Карійську, Монахова, Собінова. Пише невеликі театральні рецензії. Ім’я Вертинського вже відоме в середовищі творчої інтелігенції. Новоявлений автор, купивши на товкучці ношений фрак, вливається в ряди київської богеми. Він вибирає собі роль молодого генія, скептика, незбагненної натури».
Швидко чи ні, але Олександр стає помітною фігурою серед київської богеми. Але зводити кінці з кінцями навіть це не допомагало. Аби якось утриматися на плаву, береться за будь-яку роботу: продає листівки, вантажить кавуни, працює коректором у друкарні…
3
Борис Путята на той час був відомим актором, який грав Наполеона. Незважаючи на негативний відгук його про юного Вертинського («Що це ще за гаркавий?… Геть!»), вони з роками, коли «гаркавий» зробиться знаменитим, стануть друзями.