Ваші пальці пахнуть ладаном
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6744-9
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Ваші пальці пахнуть ладаном». Краткое содержание книги:
«Блатна пісня не є єдиним джерелом і складовою сучасного російського шансону, але я б сказав, що це його стержень».
«Більшість авторів шансону – це авторська пісня і авторська музика. Напрямів я нарахував чотири. Перший – це «шансоновий мейм-стрим», сувора чоловіча музика з певним впливом блатняка, великою кількістю моралі й описом різних життєвих пригод. Другий напрям: це поп-шансон, мішанина попси радянської естради, просякнутої шансоновим духом. Третій напрям: салонний шансон. Він ближче всього стоїть до французького шансону. Хоч і має ознаки міського романсу. Четвертий напрям: неореалістичний шансон. Це пісні про життя. Вони можуть бути і блатні, і не блатні, і на приблатні теми, а можуть бути про життя взагалі. Цей напрям найближче до авторської пісні».
І взагалі, зійшлися шансоньє і критики, «для Росії шансон є найнаціональнішим музичним напрямком і в цьому його великий респект».
«Вірші не пишуться, вони трапляються», – сказала якось Марина Цвєтаєва. Чи – Анна Ахматова. Можна їх приймати, можна не приймати. Це внутрішній стан матриці, що сприймає. У шансоні так само. Хай кожен слухає те, що він готовий слухати в даний момент свого настрою. Захоче людина слухати шансон, слухатиме шансон, захоче послухати Чайковського, буде слухати Чайковського…»
Так у чому ж полягає феномен шансону і де його коріння?
Частина перша-3
Королева його вітає…
Нарешті й він спізнав щастя – успіх, успіх!.
Бурлюк, Маяковський та інші футуристи
Тоді він тільки-тільки утверджувався, шукав самого себе, своє «я» і свою сутність, манеру і свій стиль, шукав сам себе, ще нікому невідомий, але вже такий незвичайний, своєрідний, талановитий, у єдиному примірнику перебуваючи на планеті Земля.
Але для утвердження потрібна була колосальна праця і час – Вертинський ще вчиться, але вже пробує виступати, і в ньому вже визріває, вирізьблюється той Вертинський, який згодом завоює не лише Москву та її імперію, не лише слов’янський світ, а й вибагливу, звиклу і не до таких талантів Європу.
Писатиме ж у «Ліберасьйон» Жан-П’єр Тібода:
«Вертинський був принцом пісні – автором, композитором і виконавцем, такий же відомий у Росії, як Шарль Трене у Франції. І сьогодні в руських ресторанах Парижа все ще співають пісні Вертинського, а старі музиканти з неприхованим хвилюванням згадують його».
Це розумів і сам артист.
«Років через 30–40, я впевнений у цьому, мене і мою «творчість» витягнуть із «підвалів забуття» і почнуть у мені копатися…»
Але все це буде (буде!) пізніше, пізніше, а тоді…
Тоді в Москві почав входити в моду футуризм і посилено культивуватися в літературі. Термін виник від латинського слова «майбутнє», себто майбутній напрям у європейському мистецтві й літературі 10 – 20-х pоків ХХ століття, що відкидав – чи не на звалище історії! – культурний спадок минулого – зокрема реалізм – і намагався створити новий стиль, який мав би зруйнувати традиції і засоби старого мистецтва.
Засновником футуризму в літературі став італійський письменник Ф. Т. Марінетті (1876–1944), а в Росії першими – і, мабуть, останніми, – футуристами були Маяковський (правда, ранній), Віктор Хлєбников, Ігор Северянин, Давид Бурлюк…
Футуристом мало не став і Олександр Вертинський, коли, познайомившись із згаданою четвіркою своєрідних і безперечно талановитих поетів, захопився нею. (А втім, це ще невідомо, чи виграв би він, ставши футуристом, чи програв, так і не ставши ним.)
Тоді у Москві, – зокрема у її кафешантанах і клубах гримів Володимир Маяковський. Для епатажу зодягнувшись у жовту кофту, молодий поет – високий, дебелий, красиво-сильний, з гучним голосом, якого перекричати ніхто не міг, і до біса талановитий, майбутній реформатор поетичної мови, успішний і, здавалося, такий везучий – до самогубства, коли він 14 квітня 1930 року піде з життя, пустивши собі кулю у серце, – ще залишалося ціле життя, по суті, добрий вік, – ієрихонською трубою гримітиме в кафе футуристів.
Марина Цвєтаєва пізніше напише, що він, Володимир Маяковський: