Ваші пальці пахнуть ладаном
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6744-9
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Ваші пальці пахнуть ладаном». Краткое содержание книги:
На початку XX століття в’язнями Бутирки були революціонери Микола Бауман, Олена Стасова і Фелікс Дзержинський. Майбутній глава ВЧК, на відміну від офіційної версії, не втік звідти, а був випущений після Лютневої революції.
Втекти з Бутирки у ті часи було просто неможливо. І лише одна людина кинула виклик Бутирському острогу і його охоронцям. Це був великий маг і чарівник Гаррі Гудіні. Він побував у тюрмі в травні 1906 року на запрошення начальника московської секретної служби. Гудіні старанно обшукали, закували в кайдани, наділи наручники і посадили в ящик із суцільного металу з невеличким віконцем – у таких перевозили особливо небезпечних злочинців. Ключі від ящика були тільки у начальника тюрми. Але, на превеликий подив присутніх, через 28 хвилин Гудіні з’явився без кайданів та наручників по той бік тюремної стіни – не перевелись ще, виходить, у світі білому чудеса. Містика та й годі!
Було дві чи три спроби втечі, але втікачів швидко повернули у камери. А ще тюремники пишаються тим, що саме у їхніх стінах були створені шедеври літератури та технічні розробки. Власне Лев Толстой писав своє «Воскресение» – правда, не сидячи в камері, а приходячи туди лише в пошуках своєї музи, яка невідомо чому там опинилася. Не знайшла собі кращого місця! А ось Солженіцин і Корольов трудилися прямо в камерах.
Хоча ці «славетні» підслідні утримувалися не у звичайних камерах (їх там нараховується 130), кожна з яких розрахована для 33-х зеків, але останні змушені були спати у дві зміни, скільки їх туди набивали! А ось деякі, теж «славетні» підслідні за вказівкою згори, сиділи у невеликих три-п’ятимісних номерах. Чи то пак, камерах, яких у СІЗО нараховується числом 300. Та й співкамерників їм підбирали не з числа криміналітету.
Останні такі «славнозвісні» – банкір Ангелевич, екс-міністр юстиції Ковальов і медіа-магнат Гусинський. Вони сиділи в камерах покращеного типу вже за демократії. І дуже обурювалися, що в Бутирці чомусь не було камери-люкс.
Нині Бутирка передана у відання Московського ГУІП і значиться у списку пам’ятників історії і архітектури, що їх охороняє держава.
Володимир Маяковський, тоді ще не поет (все ще попереду), а лише юний революціонер (чи як нині співає один відомий ректор, «юний орел») сидів – як йому пощастило!!! – в одиночній камері. (В умовах Бутирки це чи не камера-люкс.) Пробув він там 11 місяців і, врешті-решт, був благополучно випущений на волю в січні 1910 року – як неповнолітній. Справді, юний орел…
Поет так пізніше згадуватиме про свою третю «ходку» в тюрму:
«Важнейшее для меня время. После трех лет теории и практики – бросился на беллетристику. Перечел все новейшее. Символисты – Белый, Бальмонт. Разобрала формальная новизна. Но было чуждо. Темы, образы не моей жизни. Попробовал сам писать так же хорошо, но про другое. Оказалось так же про другое – нельзя. Вышло ходульно и ревплаксиво…
Написал таким целую тетрадку. Спасибо надзирателям – при выходе отобрали. А то б еще напечатал! Отчитав современность, обрушился на классиков. Байрон, Шекспир, Толстой. Последняя книга – «Анна Каренина». Не дочитал. Ночью вызвали “с вещами по городу”».
З того тюремного зошита віршів Маяковський і рахував початок своєї творчості. Звільнившись з ув’язнення, товариш Костянтин вирішить з політикою «зав’язати», а присвятити себе виключно мистецтву – соціальному, і поступить у студію художника П. Келіна, щоб підготуватися до іспитів в Училище живопису, скульптури і зодчества, де й почне вчитися у 1911 році. Там він познайомиться з Давидом Бурлюком, організатором групи футуристів. Ще через рік Володимир Володимирович почне друкувати свої вірші і стане професійним поетом, щедро друкуючись у футуристичних збірниках. Але року 1914 буде вигнаний з училища – за участь у публічних виступах.
Не звернувши на те уваги, з групою футуристів здійснить поїздки по сімнадцяти містах Росії, пропагуючи в масах нове мистецтво. І все ж, оголошуючи себе футуристом, він у власній творчості залишався самостійним і оригінальним. А в 1915 році створить одну зі своїх найкращих поем – «Хмара у штанях» – про віру в неминучість швидкої революції, яку він очікував як вирішення найважливіших проблем країни і визначення своєї особистої долі. Він навіть намагався передбачити строк її приходу – «В терновом венце революций / Грядет шестнадцатый год», помилившись лише на один рік.