Візантійська фотографія
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: СПОЛОМ
- ISBN: 966-665-023-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Візантійська фотографія». Краткое содержание книги:
Про автора:
Володимир Єшкілєв
Народився 23 травня 1965 року. Автор романів «Адепт» (1993, у співавторстві з О. Гуцуляком), «Пафос» (2000), «Імператор повені» (2001), поетичних збірок «Диптих» (2001) і «Занепад Галичини» (2001). Упорядник Малої української енциклопедії актуальної літератури «Повернення деміургів» (1998, разом із Ю. Андруховичем, проект отримав відзнаку Форуму видавців). Автор розвідки «Воццекургія Бет» (1998). У 1995 та 1997 роках отримував гранти Міжнародного фонду «Відродження» на персональний проект літературно-філософського часопису «Плерома», у 1999 р. Преміальний грант МВФ. Концептор проекту «Четвер-Імперія» (1993). Автор проекту «Арт-паломництво» (Україна-Ізраїль, 1998). У 1998-2000 роках — куратор міжнародного виставкового проекту «Ознака», у 2000-2001 рр. — концептор і куратор російсько-українського видавничо-виставкового проекту «Станіслав+2», з 2001 року — редактор літературного часопису «Потяг 75/76».
«Єшкілєв відомий як „сірий кардинал нової української літератури“» (Ігор Сід, Москва)
«У „Пластиліновій рушниці…“ Єшкілєва маємо справу з тією Україною, якої, на жаль, більше, ніж усіх інших разом. Це пластилінова, безнадійно інфантильна Україна, що, будучи відштовхнутою батьківською імперською владою, так і не спромоглася пройти обряд ініціації і здобути через друге народження нову, хай навіть віртуальну цілісність». (Олександр Бойченко, Оксана Пендерецька, Чернівці)
«Що Єшкілєв не поет, не критик і не прозаїк — це ясно кожному». (Григорій Штонь, Київ)
«Володимир Єшкілєв — це Дмитрій Галковський української літератури». (Наталія Ігрунова, Москва)
«Невже Єшкілєв — це наш новий Франко?» (Віктор Неборак, Львів)
Вічне повернення
Вікторії Загребельній
У 1521 році ногайський воєначальник Курбат-мурза перейшов на службу до Великого князя Московського Василія Третього, був охрещений Димитрієм і породив Василія Димитровича, син якого, Яків, у службових реєстрах почав писатись Курбатовим.
Онук Якова був наближений до першого воєводи Димитрія Трубецького і дістав поранення у двобої з Доменіком Радзівіллом року 1620 під мурами Смоленська. Дворянський рід Курбатових не загубився в часи Імперії, віддавши її військам шістнадцять чоловіків; на золоті погони одного з них, у 1876 році, імператор Олександр Другий посадив контрадміральських чорних орлів. 6 липня 1920 року, омиваючи кров'ю чотирьохсотлітній ювілей династії, загинув у таврійських степах штабс-капітан Костянтин Курбатов. Через тиждень його неодружена сестра Анна народила дитину чоловічої статі. Хлопчика записали Курбатовим і дали при хрещенні ім'я Володимира на честь свята Рівноапостольного Князя. Син Володимира — Валерій у 1964 році одружився на москвичці і через десять років отримав квартиру в Хімках. Ще через рік народився Юрій Валерійович (п'ятнадцяте покоління Курбатових, рахуючи від ногайського мурзи).
На вісімнадцятому році життя мешканець Москви Юрій Курбатов зненавидів своє місто. Переповнені вмираючими безглуздими звуками вулиці, контейнери із смердючим сміттям у вологих дворах-колодязях, червоне від іржі та дешевої фарби залізо сходів, балконів, труб, агрегати опалювальних систем, що звисають зі стель в кухнях, склались перед ним і обіруч нього у знаки всесвітньої Змови, вмонтованої прадавніми гросмейстерами в павучу геометрію дев'ятимільйонного мурашника. Прийшов час, коли він визнав геніальним план Великого Адольфа — створити на місці Москви величезне озеро, щоб на його берегах, серед спокою відтвореної природи, підносилися б до нескривдженого заводськими трубами неба гранітні вежі замків групенфюрерів СС. Степова кров пращурів та зелені сни з шляхетними білими лебедями спрямували Юрія Курбатова у теплий підвал, де стомлений істиною Євагрій Балашов збирав своїх однодумців.
Балашов носив жовті вуса, чорну сорочку, знав напам'ять четверту частину «Так говорив Заратустра» і три оповідання Говарда Лавкрафта. Свої вірші він підписував двома псевдонімами: «Орел Заратустри» та «Цхултху».
Балашов пояснив Курбатову зміст існування двох ойкумен — північного світу аріїв-ротарів, селищ, та честі і Південного світу торговців-семітів, міст та базарів. Він розповів неофітові про останню перемогу аріїв Ниневії над хитрим і розбещеним Півднем у 626 році до народження Христа, про наступні тисячоліття безперервного відступу шляхетних націй на Північ, про страшні їх поразки і створення всесвітньої торгової імперії недолюдків. І Курбатов уявив собі цей відступ. Він бачив, немов увіч, жменьку світловолосих струнких людей, що під серпанком нордичного присмерку відступає у крижані печери Скандії; старі жерці із Свастиками на білих шатах несуть списані рунами тисячолітні друїдські книги; стомлені біляві красуні ведуть крізь чорні хащі дітей з похмурими сірими очима; а з Півдня наповзає гуркіт і блиск багатомільярдного Міста, з його базарами, брудом, рекламами і блудницями; і серед червономерехтливого пекла снують міріади здичавілих споживачів всіх рас і народів, змішаних вавілонами вавілонів…
На заводі, де Курбатов працював помічником слюсаря, він знайшов бронзову плиту товщиною в два пальці. Він знав, що Творець Третього Рейху любив світлу бронзу. За тиждень Юрій вирізав з плити масивну Свастику і відполірував її до дзеркального блиску. Вдома він встановив Знак на різьблену тумбу, спробував медитувати, вдивляючись у спалахи бронзової поверхні. Іноді серед плинних вигинів власного відображення він бачив первісні ліси Євразії, неполоханих сріблястих оленів і чорну блискавку готської стріли. Тоді він відчував те, що назвав Вічним Поверненням, немов невідпорні заломи Свастики повертали його крізь хмари зганьбленої циклічності у цноту Початків.
10 вересня 1993 року Юрій Курбатов покохав Юлію. Його ровесниця і сусідка несла на собі знаки Обраності: волосся кольору стиглої пшениці, сіро-сталеві арійські очі, стрункі ноги північної мисливиці. Однодумці Євагрія Балашова перевірили походження її предків до 1896 року і не знайшли семітських домішок. 26 вересня Юрій писав коханій першого листа, в якому порівнював її з прекрасною Тойтборгою і цитував «Старшу Едду». Через три дні арійська красуня завітала до квартири Курбатових. Вівтар із Свастикою вона сприйняла достатньо оригінальним для продовження їх зустрічей, попередивши Юрія, що вирішила зберегти дівоцтво до двадцяти трьох років. Учень Балашова визнав це рішення достойним Традицій і отримав від Юлії вдячно-цнотливий поцілунок.