Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Витримати такий бій могло лише дисципліноване і добре навчене військо. Успішно протистояла скіфам, приміром, македонська фаланга з її глибоким шикуванням, прикрита з флангів кіннотою, яка могла контратакувати кінних стрільців. Саме так македонському царю Філіпу ІІ вдалося подолати військо царя Атея. У випадку чисельної переваги ворога скіфи практикували напади із засад, удаваний відступ, або й взагалі застосовували тактику «випаленої землі», як у випадку з персами. Наступ на укріплення здійснювали після масованого обстрілу з луків, а атаку вели теж під прикриттям лучників.
Про грабіжницькі рейди скіфів у Європу та проти північних сусідів, скіфо-перську війну та вірогідний внесок у боротьбу з македонською навалою ми вже згадували. Однак найбільшими легендами оповиті їхні азійські походи. Геродот описав ту історію гранично просто: у погоні за кіммерійцями скіфи через Кавказ вдерлися до Азії й панували там 28 років. Можливо, через 200 років після тих подій еллінському історику (нехай спробує перевірити) могли розповідати щось подібне — аякже, діди переможно воювали в Азії!
Насправді ж погоня ця була зовсім не випадковою та й взагалі не погонею. Ассирійські джерела VII ст. до н. е. згадують появу поблизу своїх північних кордонів скіфів-шкуда на чолі з царем Ішпакаєм близько 674 р. до н. е. поза всяким зв’язком із кіммерійцями. Ці прибульці з півночі вели бойові дії зовсім не в країні Гамір, а далі на схід — у Мідії, було це у 676–672 р. до н. е.
У пошуках союзників у черговій війні з сусідами та їхніми союзниками-кіммерійцями цар Ассирії вирішив запропонувати у дружини «царю країни скіфів» Бартатуа (він же Партатуа, він же Прототій) царську доньку. Як було заведено у таких випадках, було запитано оракула, запит зберігся на глиняній табличці. Знав би Асархаддон, що цей запит узагалі дійде до нащадків виключно з тієї причини, що разом із його палацом згорить архів, а глиняні таблички отримають гарний випал, а ту пожежу влаштують нащадки запрошених ним скіфів! Однак для початку Ассирія отримала не тільки противагу скіфам царя Ішпакая, а й серйозну підтримку.
Приблизно у 675–672 р. до н. е. усе йшло, як і було задумано, кіммерійці та скіфи справді винищували один одного поблизу ассирійських кордонів, у тому числі й на території Мідії. Після того років десять ані ті, ані інші у ассирійських анналах не згадуються. Є підстави вважати, що скіфи підкорили Мідію, ясна річ, неабияк при цьому спустошивши країну. Підставою для такого твердження є те, що мідійський цар через кілька десятиліть «згадав», що є васалом скіфського владики.
Саме після перших походів в Азію з’являються у степах Передкавказзя найбагатші скіфські кургани, наповнені здобиччю та/або дарунками з країн Сходу. Серед найбільших — Келермеський курган, у ньому знайдена багато прикрашена зброя скіфського царя, котрий взяв участь у закавказьких війнах — меч у золотих піхвах і бойова сокира. Знайдені там деталі кінської вуздечки, дзеркала, дорогоцінний посуд, а в одному з курганів на Ставропіллі було виявлено деталь дишла ассирійської колісниці. Частина ветеранів азійських походів не зупинилася у Передкавказзі, а відправилася далі на північний захід. Так, у кургані поблизу Люботинського городища на Харківщині було знайдено бронзову булаву, фрагмент ритона й срібне дзеркало, виготовлені у Закавказзі. Датовані цим часом східні «сувеніри» знайдені також у скіфських курганах правобережного Лісостепу, наприклад поблизу Медвина.
Після початку повстання у Вавилоні (травень 627 р. до н. е.) не знадобилося і двадцяти років, щоб колись могутня Ассирійська держава назавжди зникла з політичної карти. Коли в 623 р. до н. е. мідійський цар зі сходу вторгся в межі Ассирії й обложив Ніневію, на історичній арені знову з’явилися скіфи. Спочатку як союзники ассирійців. Вони не лише зняли облогу, а й пройшли з каральним походом по території Вавилонії, Палестини та Сирії — перелічені країни брали участь в антидержавному заколоті. Оскільки у ті часи частина Палестини перебувала під контролем Єгипту, можна сказати, що скіфи вийшли до рубежів володінь фараонів. Володар Єгипту Псамметих I вирішив не воювати, а відкупитися від незваних гостей. Оскільки наступні років десять згадок про скіфів у давніх документах не виявлено, то й тоді вони в Азії не затрималися.
І знову скіфи об’явилися в Азії, коли 612 р. до н. е. об’єднані сили двох царів — вавилонського Набопаласара та Кіаксара мідійського — у черговий раз загнали ассирійців у глухий кут, точніше — за стіни Ніневії, найбагатшого міста й могутньої твердині колись великої імперії. Скіфський ватажок Мадій зі своїми воїнами з’явився у вирішальний момент. Його міг викликати на підмогу царський гонець, котрий якимось дивом прослизнув із обложеної столиці з відчайдушним закликом про допомогу.