Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Місцеві правителі наймали на службу загони скіфів та кіммерійців, поховання яких виявлено під час розкопок довколишніх курганів. Для них, а також для власних воїнів найкращу зброю та обладунки виробляли місцеві майстри, які працювали під захистом фортечних валів. Можливо, щось продавали і кочовим скіфам — бізнес є бізнес. Час від часу скіфи робили спроби атакувати — сліди такого штурму виявлені під час розкопок укріплень на Трахтемирівському городищі.
Спроба Македонії взяти під контроль Понтійські степи виявилася провальною Не допомогла ні знаменита фаланга, яка у 334 р. до н. е. під проводом Філіппа ІІ успішно перемогла скіфське військо на чолі з пристарілим царем Атеєм, ні найманці, з якими розрахувалися золотом із багатих трофеїв, захоплених Олександром Великим у Малій Азії. 34-тисячна армія Зопіріона майже безслідно зникла десь між Ольвією та Дунаєм. Писемні джерела повідомляють, що корабель, на якому Зопіріон мав повернутися на батьківщину, загинув під час осіннього шторму, а син Зевса, тобто Олександр Великий, з того дуже засмутився.
Через 23 століття археологам вдалося знайти деякі сліди того походу: свинцеві снаряди до пращі з іменем Олександра в Ольвії, посічені обладунки македонських найманців, які хтось хазяйновитий прикопав до кращих часів біля переправи через Дністер. До цього можна додати спалені міста на узбережжі, які поспішили визнати владу македонян та скарб кизикинів — золото, яким мали розраховуватися з найманцями, знайдене на переправі через Дунай.
Стосовно того, хто знищив 34-тисячний контингент македонського війська (про це вчені елліни записів не залишили) є кілька підказок. Це — срібні кіліки — посудини для пиття вина античної роботи, датовані приблизно цим часом і виявлені у похованнях скіфських воїнів. На денцях можна побачити видряпану літеру «альфа» — першу в імені чи то Олександра, чи то Аполлона.
Нетривку рівновагу між північчю та півднем було порушено лише у IV–III cт. до н. е., коли могутність північних володарів підупала внаслідок чергової еколого-економічної кризи. Однак і скіфи пережили її ненадовго — їх нащадки утворили кілька невеличких держав із центрами у Криму, пониззі Дніпра та за Дунаєм. Коли у ІІ ст. до н. е. у степи прийшли сармати, то від скіфів залишилося лише ім’я у творах античних авторів, які вперто продовжували іменувати скіфами усіх мешканців Понтійських степів.
Кіммерійці та їхні сусіди вдосконалили кінську збрую. Модернізована вуздечка із металевими псаліями та удилами дозволяла набагато краще управляти конем. Кіммерійці, можливо, стали родоначальниками нового роду військ — кінноти, точніше кінних стрільців. За однією з версій слово «кіммерійці» може бути перекладене, як «кінний загін». Надійне керування конем надало вершнику перевагу як над пішими воїнами, так і колісницями — основним ударним засобом того часу. Однак для реалізації такої переваги необхідна відповідна зброя. На озброєння було прийнято довгий, понад метр, залізний меч та лук зі стрілами, оснащеними металевими вістрями. Легкі, маневрені вершники обсипали ворога хмарами стріл. Бронзові литі наконечники без проблем пробивали шкіряні або повстяні обладунки.
Кіммерійські кіннотники могли з відстані в 100–150 м тримати під прицільним обстрілом ворожу піхоту й колісниці. Швидко пересуваючись верхи, вони були невловимі для супротивників. До того ж вразити вершника, який рухається, значно складніше, ніж щільне піхотне шикування. У кіммерійських похованнях знаходять набори колісничної упряжі. Однак колісниці могли бути використані не у бою, а в поховальному ритуалі.
Коли смертоносні стріли робили свою справу й ряди супротивника були достатньо проріджені, виснажені обстрілом, наставав момент атаки: довгий меч давав змогу успішно рубати пішого супротивника з коня. Мали вершники на озброєнні також списи й сокири. Крім меча, вершник був озброєний кинджалом. Так сформувалася класична пара клинків, подібна до набору лицарської зброї Середньовіччя.
У VIII ст. до н. е. обставини склалися таким чином, що частина кімерійців вирішила перебратися у Малу Азію. Могутню наддержаву Ассирію лихоманило від заколотів підданих від меж Єгипту до Еламу. Ослаблена ассірійськими навалами країна Урарту перетворилася у відносно доступну (і ласу) здобич для войовничих сусідів. Водночас зросла потреба у найманцях, адже регулярна армія несла втрати в нескінченних війнах і походах.