Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Часом трофеями захисників городищ ставали навіть знамениті довгі кіммерійські мечі, з якими степові воїни зображені у розписах на античних вазах. Такий меч виявлено у скарбі на Суботівському городищі, мешканці якого зуміли відбити ворожий набіг. У степу кіммерійці мали свої фортеці — одну з них, в урочищі Дикий Сад, розкопали на території сучасного Миколаєва. Підмурки стін та міст через рів, залишки яких виявлено під час досліджень, було збудовано з каменю. За стінами фортеці жили ремісники, серед них майстри, які виготовляли псалії — важливу деталь упряжі, без якої неможливо було керувати бойовим конем. Адже основу могутності кіммерійців становила кіннота, озброєна луками зі стрілами, списами та мечами.
У VIII ст. до н. е. кіммерійці встигли вчинити набіги не лише на землі у Південно-Східній та Центральній Європі, де залишили по собі масові поховання місцевих мешканців, спалені селища та поховання зі зброєю та кіньми. Вони долучилися до воєн, які йшли у Передній Азії, а з VII ст. до н. е. слідом за ними туди подалися й скіфські військові загони. Коли скінчилися війни в Азії, майже усі степи Причорномор’я залишилися за скіфами, поділеними на кілька царств-вождівств.
Близько 514 р. до н. е. у степові краї прийшов цар могутньої перської держави, Дарій ІІІ, який вирішив поквитатися з підступними скіфами за приниження, яких зазнали його предки під час воєн, що відгриміли мало не століття перед тим. Скіфи так і не дали генерального бою, примусивши перське військо переслідувати їх у випалених сонцем степах. Завершилося це відступом Дарія за Дунай, відступом, який більше нагадував втечу. Так, якщо вірити Геродоту, скіфи здобули собі славу непереможних. Ще одним із наслідків цього походу стало просування скіфів за Дунай, адже Дарій під час наступу зруйнував фортеці місцевого населення, які контролювали переправи та шляхи і перед тим не пускали на свою територію надто войовничих сусідів.
Основою скіфської економіки на той час стала работоргівля, яка казково збагатила кочову верхівку. Легенди про експорт хліба зі Скіфії створені вченими, які не уявляли собі різницю між тими злаками, які вирощували мешканці степів та лісостепу, і тим хлібом, яким харчувалися мешканці еллінських полісів. Та й навіть коли б хто і вирішив закупити партію «скіфського хліба», то витрати на його транспортування навіть до Ольвії завдали б бізнесу непоправних збитків. Ольвія, Херсонес, Боспорське царство цілком могли задовольнити попит на зерно в Аттиці та Пелопоннесі, не вдаючись до ризикованих транзакцій з варварами.
Інша справа — живий товар. І досі у курганах знаходять ювелірні шедеври, створені на замовлення могутніх царів та їхніх родичів і близьких осіб, які контролювали работоргівлю з еллінськими містами та царствами. У VI ст. до н. е. скіфами було здійснено кілька грабіжницьких походів у Південно-Східну та Центральну Європу, по яких залишилися сліди, подібні до тих, що залишилися по кіммерійцях. Однак скіфам так і не вдалося закріпитися на угорській рівнині, у степах — це зроблять через кілька століть сармати. Кельтські та фракійські вожді, які правили у цих краях, були чи не войовничішими за скіфів, а про перевагу кінноти над піхотою встигли дізнатися ще у часи кіммерійських походів і теж успішно розвивали цей вид збройних сил. Вони встигли збудувати чимало могутніх фортець, отож дальні набіги не виглядали, мабуть, особливо перспективними.
Рабів захоплювали під час набігів на найближчих сусідів, і такий спосіб життя скіфів примушував тих, хто жив поруч, повсякчас дбати про свою безпеку. У розпорядженні володарів лісостепової смуги (а це сучасні Полтавщина, Сумщина, Черкащина, Вінниччина) були десятки, а може, і сотні тисяч підданих, величезні ресурси. За їхнім велінням було споруджено десятки фортець, височенні земляні вали яких і досі можна побачити на степових кордонах від Полтавщини до Вінниччини. Порівняно з ними знамениті Змійові вали доби Русі здебільшого мають більш ніж скромний вигляд. Найбільша з давніх фортець — Більське городище площею у 40 км2, його почали споруджувати ще у ІХ — VIII ст. до н. е. За його валами могли знайти захист десятки тисяч людей разом із їхнім скарбом та стадами. Два укріплених райони пильнували переправи через Дніпро — Трахтемирівське та Каратульське городище. Дев’ятиметрові вали Немирівського городища і досі можна побачити на супутникових знімках.