Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Місто Ольвія у Дніпро-Бузькому лимані мало стати плацдармом у глибині скіфських володінь. Маючи у своєму розпорядженні велике місто і порт на узбережжі, македоняни змогли б планувати та здійснювати подальші завоювання. Зерном, зібраним з Ольвійської околиці-хори, можна було прогодувати чималу армію, а м’ясний раціон поповнити за рахунок захопленої у скіфів худоби. Геополітичні обставини для переможного походу навколо Понту були цілком сприятливі. Шлях від Дунаю до гавані Істріан контролювали дружні македонянам мешканці Істрії. Херсонес Таврійський ішов у фарватері македонської політики, керований не стільки союзницькими, скільки власними економічними інтересами, бажаючи спекатися ольвійських конкурентів у торгівлі.
У Ольвії ситуація була не благополучною, якщо не сказати критичною. Назрівав великий конфлікт між боржниками й кредиторами. Форс-мажорні обставини в умовах війни (у тому числі падіння цін на ринку рабів), що зачепила не лише Еллади й три роки спустошувала південні береги Понту Евксинського, Малу Азію, не сприяли ані процвітанню ольвійської економіки, ані своєчасному поверненню кредитів. У місті була також «п’ята колона», яка таємно співпрацювала з македонянами.
У вересні 331 р. до н. е. біля селища Гавгамели на землях Стародавньої Ассирії 35-тисячне військо під проводом царя Олександра дало бій набагато чисельнішим силам Дарія III і перемогло. У цей самий час 30-тисячне військо під проводом Зопіріона мало перебувати біля стін Ольвії.
Що ж відбувалося у степах та за мурами Ольвії впродовж літа — осені 331 р. до н. е.? Еллінські історики мовчать про поразку полководця Олександра Великого. І лише через дві з половиною тисячі років знайдено відповіді на питання, що саме сталося тоді. На території Ольвії під час розкопок знайдено постамент від статуї з написом, який сповіщає про те, як громадянин Ольвії на ім’я Каллінік, син Євксена, врятував місто від смертельної загрози. Через громадські збори він провів скасування усіх боргів, введення надзвичайних податків на оборону, а також надання громадянства усім мешканцям поліса та звільнення рабів, що дало змогу поповнити військо. Проведені заходи як ніколи згуртували громаду міста, однак сил було явно недостатньо, аби стримати ворожу навалу.
Два тисячоліття пролежав у землі лист Нікофана, сина Адраста, який на уламку амфори надряпав послання, у якому повідомляв про відправлення коня у подарунок Зопіріону. Знахідка дала підстави для висновку про наявність у Ольвії «п’ятої колони», котра вела таємні переговори з ворогом. Імовірно, змову було розкрито. З розправою над змовниками пов’язують знахідку колективного поховання. У ньому виявлено останки 52 людей, забитих до смерті камінням або розстріляних із лука.
Більш красномовним свідченням перебування македонського облогового корпусу поблизу Ольвії є знахідки свинцевих матіобул із клеймами «BASILEOS ALEXANDROU» як на території ольвійського некрополя (тобто поблизу міських стін), так і в розташованому неподалік приміському поселенні ольвіополітів, іменованому археологами Широка Балка. Побожні ольвіополіти відповідно до звичаїв тих часів використовували подібні снаряди для підношень у міські храми. До 331 р. до н. е. відносять карбування у Ольвії монет-статерів зі свинцю. Зовсім нетрадиційний матеріал для «твердої» валюти тієї епохи, але символічний.
Археологічні розкопки Ольвії свідчать, що місто так і не було узяте македонянами. Не знайдено ані слідів штурму, ані навіть тривалої облоги, не кажучи про пожежу, обов’язкову супутницю та індикатор запеклих бойових дій. Але невже 30-тисячне військо забралося геть, залякане винятково видом міського ополчення, що складалося зі спішно мобілізованих цивільних, а також учорашніх рабів?
Декрет на честь Каллініка не згадує про скіфів — єдиних союзників, які могли допомогти місту. Прямих свідчень, скажімо, про якийсь союзний договір між скіфами й ольвіополітами не існує. Немає і згадок про наявність обмеженого контингенту скіфських лучників на стінах міста або нічні (денні) атаки кінноти степовиків на македонський табір.
Невідомо як і чому, але скіфи допомогли. Вони пройшли вогнем і мечем по узбережжю, знищивши усі міста, які підтримували македонян, і фактично перекрили шляхи постачання. Серед руїн знайдено скарби монет, за якими так ніхто і не повернувся. Виходить, хазяїв хтось винищив, а скоріше — захопив і перепродав як рабів. Надія на ольвійську пшеницю та захоплення скіфських стад не справдилася. Імовірно, саме отримавши звістку про загибель Ніконія та гавані Істріан, македонський полководець був змушений терміново повертатися у Фракію, щоб якось вирішити виниклі проблеми. Зробити це він міг тепер тільки морським шляхом. Адже у районі Гавані Істріан і Ніконія з’явилися загони скіфів, що знали у степу кожну стежку. Залишався вільним лише шлях по морю, непідвладному кінним стрільцям.