Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Довжина валів Більського городища, що на Полтавщині, становить понад 33 км. Периметр стін ассирійської Ніневії, під якими відзначилися скіфи під командуванням царя Мадія, становив 12 км. Будівництво розпочалося у VIII, тривало у VII, а ремонтні роботи велися у VI ст. до н. е. Величезний трикутник, звернений вершиною до півдня, по периметру оточений високими валами, займає площу близько 40 км2. Це у десять разів більше, ніж славний Київ-град XIII ст. У західній і східній частинах городища є дві цитаделі, відділені валами від внутрішньої частини укріплення. Периметр стін східної становить майже 4 км. Нині висота валів все ще складає від 3 до 5 м, а з урахуванням глибокого (до 3,5 м) рову — навіть 8 м. Розкопки показали, що по валам ішла стіна з дерева, заповнена усередині землею й глиною, а первісна глибина рову сягала 5,6 м. Ці укріплення кілька разів ремонтували й нарощували. В’їзд до укріплення охороняла дерев’яна вежа, що спиралася на краї земляного насипу. Ширина воріт становила близько 8 м, а краї проїзду було викладено каменем — щоб візки, проїжджаючи, не чіплялися за стіни. У довгому коридорі воріт можна було перехопити супротивника, котрий прорвався. На західному укріпленні перед воротами було вирито рів, перейти який можна було по дерев’яному мосту. Розкопки показали, що будівництво грандіозної фортеці розпочалося із цих двох цитаделей. Потім настала черга спорудження головного валу, Великого Більського городища завдовжки понад 25 км. Сучасна висота становить 5,4–7 м, а у давні часи він був вищим. Якщо до цього додати глибину рову, що досягав позначки 9,5 м від підошви валу, то отримаємо загальну висоту укріплення понад 16 м.
Подібні городища відомі під Києвом (Хотівське, Ходосівське) і Переяславом, у Люботині й Трахтемирові — у багатьох місцях по обидва боки Дніпра — Борисфена. Правителі Більська не обмежилися будівництвом різних розмірів городищ. Вони створили систему оборони рубежів своєї країни, яка на тисячоліття передувала системі Змійових валів, що нею київські князі спробували відгородитися від набігів степових орд. Там, де сумновідомий татарськими набігами Муравський шлях підходить до південних меж Лісостепу, він перетинає вододіл між річками Мжа й Коломак. Прохід тут відносно вузький, обмежений болотистими долинами річок. Саме в цьому місці ще у ранньому залізному віці було споруджено земляний вал і вирито рів завдовжки понад 3 км.[2] Коли руйнівники Ніневії повернулися з азіатських походів, Більське городище, справжній Полтавський Вавілон (і безліч фортець поменше) вже були готові зустріти непроханих гостей.
Скіфські вожді неодноразово випробовували на міцність нерви й фортеці сусідів. Археологам вдалося виявити сліди одного такого нападу скіфів на Трахтемирівське городище. Стався він у першій половині VI в. до н. е., незабаром після повернення степовиків з азійських походів. Основний удар було завдано у районі воріт, де стіни було піддано інтенсивному обстрілу з луків (знайдені 67 наконечників стріл, у тому числі зігнуті об кам’яну викладку). Обстріл нападники вели з різних типів луків, якщо судити з розмаїтості наконечників. Під «вогневим» прикриттям було розпочато успішний штурм. Серед скіфів були втрати, хтось із них у важкому обладунку впав до глибокого рову — там знайдені не лише обірвані захисні залізні пластини, але й кинджал. Однак це не зупинило штурм. На території укріплення знайдено сліди розгрому, у тому числі останки місцевих жителів, поховані у братській могилі. Виходить, що нападники все ж таки змушені були забратися геть, а мешканцям Трахтемирівського городища після поховання полеглих довелося відновлювати своє поселення.
Забезпечивши переможними війнами свої тили у Європі, Олександр Македонянин навесні 334 р. до н. е. розпочав свій знаменитий похід на Схід. За однією з версій, спочатку цар замислив похід уздовж північного узбережжя Понту Евксинського як зустрічний — стосовно власного просування уздовж південного берега моря. Цар із півдня, а його полководець Зопіріон із півночі мали переможно пройти навколо Понта Евксинського. Таким чином мала була бути створена велика і могутня держава Олександра. Напередодні вирішальної компанії проти Персії у тилу македонян залишалися вільні, але усе ще не цілком лояльні елліни (і в першу чергу Ольвія), а також скіфи.
2
На цьому укріпленні виставляли сторожу ще у XVII cт.