Ігри долі
- Автор: Боразан Іванна
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ігри долі». Краткое содержание книги:
Підкреслені чорним кольором тіней і туші голубі очі та червоною помадою маленькі повні губи неймовірно пасували до її бліденького обличчя, яке ще більше поблідло від переживань і недоспаних ночей, та це ніхто не помічав, адже вона вся аж світилася від щастя, опинившись у обіймах Ніколаса Харта. Він на неї діяв як заспокійливе, і через кілька хвилин вона вже весело «щебетала» з людьми, до яких з Ніком підходила, щоб познайомитися.
Куранти великого антикварного годинника, який стояв в одному із кутків зали, пробив 21.00 год. — час, коли мала початися урочиста частина вечора.
Ніколас з Анною підійшли до столу, який занесли в центр зали. На ньому стояв макет готелю, відкриття якого відбувалося сьогодні. Спереді міні-готелю були прикріплені два невеликі стовпці, до яких була прикріплена стрічка, яку потрібно було перерізати — це символ початку чогось нового, в даному випадку відкриття його більшого брата-близнюка.
Нік взяв ножиці, які йому піднесли, взяв Анну за руку і поклав поверх своєї руки. Аня в шоці подивилася на Ніколаса і помахала головою в знак протесту, але Нік ласкаво усміхнувся і у свою чергу махнув головою, даючи знати, що так потрібно. Анна вже не суперечила, і вони обоє перерізали стрічку під аплодисменти гостей і звуків феєрверку. Коли все стихло, заграв вальс, забрали стіл з макетом, і Ніколас Харт запросив свою помічницю до танцю. Взяли з них приклад і інші гості вечора, і невдовзі зала перетворилася на феєрію кольорів і обличь.
Покружлявши трохи в танці, Нік з Анною вийшли на тересу погуляти та відпочити від шуму. Проходячи алеєю між зеленою травою, вони щось тихенько говорили і весело сміялися. Вечір був по-літньому теплий, але не задушливий, повний місяць красувався на зоряному небі, легкий вітер приносив запахи різних квітів, які росли на невеличких клумбах, змішував їх, а вони, в свою чергу, дурманили закоханих, якими і є наші герої.
Ніколас повів Анну у віддалений куток парку, який знаходився на території готелю, де розташувалася лавочка для відпочинку. Вони присіли на неї, і Ніколас взяв руки Анни у свої і почав розмову:
— Дякую за чудове свято, яке ти влаштувала. Я навіть не сумнівався, що в тебе вийде, і не треба було так нервувати.
— Тобі легко говорити, — виправдовувалася Анна, — ти на мої тендітні плечі «поклав» такий тягар — організувати прийом.
— Пробач, я не знав, що тобі це було важко, — сумно мовив Ніколас.
— Та ні. Мені не важко було, я просто пожартувала, не такі в мене і тендітні плечі, — сміючись сказала Анна, — насправді я переживала, щоб тобі сподобалося, ти ж вклав стільки сили в цей готель, а я не хотіла все зіпсувати, тому я цілий тиждень була знервованою.
— Це точно, — усміхаючись, відповів Нік, — хоч до тебе й не підходи.
— «Але добре те, що закінчується добре», — оптимістично зауважила Анна, — ти так не думаєш?… Нік?
— Вибач, я замислився, — винувато сказав Ніколас, — а знаєш, я б хотів, щоб ця ніч ніколи не закінчувалася. Ми тут з тобою, одні, далекі від усіх, що ще потрібно для щастя?
Кажучи це Ніколас, дивився на нічне небо, Анна ж не відводила від Ніка здивованого погляду і не розуміла, до чого він хилить. Хоча ні, розуміла, цієї миті вона довго чекала, але й дуже боялася, адже зараз розкриється її душа, її серце перед цим чоловіком. Хоча обоє здогадувалися про взаємність їхніх почуттів, але слово «кохаю» ще жодного разу не злетіло з їхніх вуст. І ось настала ця мить. Зараз почуються завітні слова. Але сталося набагато більше, ніж сподівалася Аня: Ніколас раптово піднявся з лавки, став навпроти Анни, непомітно взяв щось з кишені і опустився на одне коліно. Аня ж із здивування не могла навіть дихнути. Ніколас Харт дивився з такою ніжність у очі коханої прошепотів слова, які думав, що не скаже нікому:
— Я так хочу бути поруч з тобою ціле життя, ніколи не відпускати з обіймів. Тому я прошу тебе, моя мила Анюта, вийти за мене заміж.
Але замість слова «так» чулася тільки ненависна для Ніка тиша. Невже Анна не погодиться?
Аня ж, у свою чергу, не могла промовити ні слова. Якийсь комок застряг у її горлі, не даючи їй сказати слово «так».
— Анюто ти вийдеш за мене заміж? Я так тебе кохаю. Скажи тільки «так», — майже у розпачі говорив Ніколас. Підхопив її і міцно обняв.