Чому дзвенять цикади

Хлопець запевнив, що Ляля просто створена для головних ролей, але підготовитись, звісно, не завадить. І тут таки запропонував хоча б трохи прорепетирувати. Чи сумніваєтеся ви, що Ляля погодилася? Десь на споді свідомості майнуло: а де зазвичай репетирують? Може, десь є вільна аудиторія чи то студія?

Ляля ледь встигала за своїм супутником, який спочатку потягнув її в метро. Потім, як вийшли, вони підбігли, стрибнули в трамвай. Трохи під’їхали та нарешті зайшли у парадне триповерхового житлового будинку. Всередині досить помітно тхнуло котами.

М-да, не студія.

На другому поверсі супутник Лялі натиснув на одну з чотирьох кнопок дзвоника. Двері відчинила ще не стара, але якась понура жінка в потертому халаті з байки.

Ляля із супутником опинилися в коридорі, який міг би бути просторим, аби не був захаращений бозна чим. Тут були дорослий велосипед, дитяча колиска з якимось мотлохом замість немовляти, дитячі ночви, якісь коробки, обрізки дощок. І впродовж усього коридору висіло декілька мотузок з вогкою білизною.

Ляля була ще маленька, як її родина переїхала з комуналки в окрему квартиру, тож трохи знітилися від несподіванки. Але супутник не дав їй часу на сумніви і швиденько штовхнув її в одні з дверей. Кімната за дверима виявилась хоч і бідненька, але ретельно прибрана і затишна. Стіл було покрито плетеною скатертиною; на столі був графин з водою і два стакани з тонкого скла; на підвіконні — яскраво червона герань; на стіні висіла репродукція «Трьох богатирів» Васнєцова; на ліжку — стосик подушок в білосніжних наволочках. Ліжко було дерев’яне.

Хлопець вийшов з кімнати, але швидко повернувся з двома пляшками шампанського в одній руці і плиткою шоколаду — в другий. Досі Ляля пила спиртне тільки раз, на весіллі у родичів. Та й то як пила: тільки сьорбнула. Але якось не хотілося виглядати провінціальною «синьою панчохою», тож вона покірливо взяла з рук хлопця стакан із шампанським, вислухала якийсь банальний тост і хоробро випила. І… І спочатку нічого не відчула. «Багато галасу даремно!» — мимоволі подумала Ляля, згадавши застереження мами щодо випивки.

А потім все відбулося як в паскудному романі. Бульбашки шампанського із шлунку спочатку повільно, а потім все швидше й швидше помчали по судинам, розігріли м’язи і добулися мозку, аби його відключити. Крізь шпаринки в свідомості проглядалися лише окремі кадри: ось хлопець ґречно бере її за руку і просить пройтись туди й сюди; ось Ляля походжає перед хлопцем в імпровізованому хітоні з простирадла, а під хітоном зовсім нічого; а ось вже не залишилося й хітона… А перед очима пухкі губи, що повторюють і повторюють її ім’я: Ляля, Ляля, Лялечка.

Коли вона прокинулась, хлопця в кімнаті не було. За вікном вже сутеніло. В голові Лялі шуміло, її трохи нудило. І, крім явного дискомфорту в найінтимнішому місці, який не залишав сумнівів, що вона попрощалася із цнотою не уві сні, невідомо чому страшенно свербіла спина. Ляля звелася на лікті і мимоволі глянула під себе. І тут же зіскочила з ліжка — на білосніжному простирадлі жваво перебігали з місця на місце з десяток жирних клопів.