Бережіть янголів своїх
- Автор: Брукс Татьяна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-054-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бережіть янголів своїх». Краткое содержание книги:
У творах, що увійшли до цієї книжки, авторка розповідає історії звичайних жінок, які відчайдушно хочуть бути щасливими. Але життя, немов бурхливий вир, часто зводить нанівець усі їхні мрії та сподівання… Та коли опускаються руки, хто ж вершить нашу долю і допомагає не втратити віру та надію на краще? Ця книжка допоможе отримати відповіді на ці та інші непрості питання, а ще заглибитися у світ людських почуттів, де вкотре протиборствують життя і смерть, кохання й розлука, вірність і підступна зрада…
Увечері Марія, знемагаючи від болю й поганого самопочуття, попросила зателефонувати доньці. Написала на клаптику паперу номер телефону, і я рушила у свій перший самостійний похід коридором завдовжки десь 10-15 метрів. Мені він здавався кілометровим. Обережно тримаючись за стіну, я таки дісталася місця, де був телефон. Донька Марії Сороки сказала, що приїхати сьогодні ніяк не зможе, бо її чоловік випив із сусідом і за кермо не сяде. А вона втомилася на роботі і приїде завтра. Сьогодні ж попросила передати мамі вітання. Марія розплакалася і сказала, що краще б вона замість «привіту» передала ліки.
Об одинадцятій вечора Марія Сорока померла.
«Серце не витримало, — сказав лікар. — Бідолашна. Навіть власна донька залишила її помирати на самоті. Жахливо…»
«Жах! От і все! Марія була не така погана, як я», — думки в моїй голові роїлися, немов бджоли. Вони гули й носилися врізнобіч, наштовхуючись одна на одну. «Я цілком упевнена, що її донька не приїхала, бо просто не здогадувалася, що з її матір’ю так погано. Недооцінила ситуацію. Але ж мій чоловік… Я була майже мертвою, і якби В’ячеслав Дмитрович не сидів зі мною, замість того щоб чаювати зі своєю родиною й дивитися телевізор, то вже, напевно, мене б тепер ховали, як ховатимуть Сороку. Як він міг залишити мене отак? Може, він сподівався, що я помру? Правильно. Тоді не буде клопоту з розлученням, розподілом майна. Немає жінки — немає проблем. Але ні! Я жива! Я житиму — довго і щасливо. Ось так.
Все сталося у нас зі Свєтою на очах. У моєму житті таке вперше. Це було неабияке випробування — бачити, як помирає людина, а ти не можеш їй допомогти!
Ще дві години ми зі Світланою пробули в палаті разом із небіжчицею. Такими вже були лікарняні правила: залишити померлу в палаті саме на такий час. О першій ночі лікарі винесли небіжчицю й побажали нам доброї ночі.
Яке там «добраніч»! Ми обидві були шоковані. Спочатку навіть розмовляти не могли. Я розуміла, що це іще один «урок». І його я повинна вивчити напам’ять.
Поспішай жити, інакше може бути пізно! Завтра може просто не настати! Поспішай побачити людину, яку хочеш бачити. Поспішай сказати їй добре слово — можеш не встигнути! Жалітимеш про це все життя, докорятимеш собі, але змінити щось буде вже неможливо! Не-мож-ли-во. ПІЗНО!
Через деякий час нам трохи полегшало. Тим більше, що на чергуванні був досвідчений лікар, хоча й молодий — Олександр Савченко.
— Чого не спите, дівчата?
— Та от ніяк до тями не прийдемо…
— Так, я розумію. Бачите, так сталося… Ну гаразд, світло поки не вимикатиму. У мене тут є дещо…
І він приніс… почату пляшку чудового «Кагору».
У селі все набагато простіше і, як на мене, сердечніше, аніж у місті. Люди не звертають уваги на такі дрібниці, як відкоркована пляшка. Просто приймають із вдячністю, що людина хоче допомогти, коли важко.
Але не подумайте, що в усіх українських лікарнях хворих напувають вином. Просто в цьому закладі панувала атмосфера домашнього затишку й добра. Поряд із професіоналізмом і суворим виконанням лікарських приписів тут можна було побачити й такий прояв душевності й щирості. Безумовно, головний лікар навряд чи був би задоволений тим, що молодий колега напуває пацієнтів. Але впевнена, що зрозумів би і не покарав Савченка.
— Ось, дівчатка, ну ж бо, за упокій душі Марії Сороки…
Ми зі Світланкою дивились ошелешено. Але вино виявилося пречудовим! Лікар налив нам по півсклянки вина, сказав щось підбадьорливе і пішов. Ми трохи розслабилися, але заснути, звісно, не могли. І раптом…
…… чап-чалап……чап-чалап……чап-чалап….