Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Він увійшов до кімнати, де за прядкою сиділа стара жінка.
— Пані Міріан, — сказав він, — я привів гостей, почесних гостей короля.
Жінка підвелася і підійшла до них. На ній була проста сіра сукня, на поясі висіла в’язка ключів, що дзвеніли при кожному русі. Привітне обличчя прикрашала білосніжна хустка з безліччю рясних складочок.
— Подбайте про них, пані, — сказав лицар і обернувся до юнаків: — Я маю повернутися до короля, та ми ще побачимося. Зі спокійним серцем передаю вас під опіку пані Міріан.
— Що за поспіх, лицарю Івейне, — заговорила жінка. — Ти навіть не познайомив мене з нашими юними гостями. Хто вони й звідкіль?
— Це Тіурі й Паккі. Вони — вісники й прибули здалеку.
— Ласкаво просимо, Тіурі й Паккі, — лагідно промовила жінка. — Сподіваюся, ви принесли добру звістку.
— Дай Боже, — відгукнувся лицар. — Незабаром ми дізнаємося, що то за звістка.
Він вклонився і вийшов.
Тіурі глянув йому вслід. Молодого лицаря звати Івейн — так само, як і лицаря із замку в Місячних пагорбах. Чи не родичі вони, бува? Можливо. Хоча лицар Івейн нагадував йому не лише власника замку Білого Місяця, а більше когось іще.
— Тіурі й Паккі, так-так, — промовила пані Міріан. -Звідки ви?
— З королівства Дагоната, пані, — відповів Тіурі.
— І правда, здалеку. Але розпитування допоки відкладемо. Ну й вигляд же у вас!.. Ви, певно, втомилися у довгій мандрівці?
— Так, пані, — кивнув Паккі. — І від нових вражень, захоплення, здивування. й усього іншого.
— У нас ви відпочинете й наберетеся сил, — пообіцяла пані Міріан. — Ходімо.
Найперше вона запропонувала хлопцям скупатися і принесла кожному новий одяг: сірі штани, білу сорочку й коротку попелясту камізельку, прикрашену вишивкою.
Коли хлопці вдягнулися, вона зауважила:
— Ну, тепер ви маєте вигляд тутешніх зброєносців.
— Зброєносців, — пробурмотів Паккі.
— Помилуйтеся-но, — і пані Міріан підвела їх до дзеркала з полірованого металу.
Тіурі трохи здивовано вивчав своє відображення. Відтоді як він востаннє бачив себе в дзеркалі, минуло чимало часу, і тепер було добре помітно, що він змінився, і не лише схуд: його обличчя обвітрилося, а головне — погляд став іншим, серйознішим.
Паккі вивчав себе широко розплющеними очима.
— Я вперше можу себе так добре роздивитися. Як на мене, вигляд доволі дивакуватий, надто в цьому одязі. Мабуть, він мені все-таки не пасує.
Вони вийшли за пані Міріан у галерею з колонадою і сіли на лавку. Внутрішній двір був надзвичайно мальовничий: там цвіли білі ромашки і блакитні дельфі-ніуми, а посеред двору шелестів водограй.
— Наче уві сні, — видихнув Паккі. Ми справді в палаці короля Унавена?
— Так-так, — засміялася пані Міріан. — Лицар Івейн запитував, чи бажаєте ви пообідати в його товаристві. Пообідаєте — і відчуватимете себе ліпше.
— Лицар Івейн, — пробурмотів Паккі. — У вашому королівстві є й інші лицарі Івейни?
— Так, — відповіла пані Міріан. — Цей лицар — молодий Івейн. Він син лицаря Івейна з Місячних пагорбів. Дивіться, он саме іде його зброєносець, щоб супроводити вас до нього.
Друзі підвелися. Тіурі подякував пані Міріан за гостинність.
— Не треба дякувати, — заперечила вона. — Я приготую для вас кімнату, тож зможете піти спати, щойно захочете. А зараз — смачного.
Коли юнаки йшли за зброєносцем лицаря Івейна, Паккі прошепотів:
— Мені от цікаво лише, як Кобра опинився біля воріт раніше за нас. якщо він був ув’язнений у Місячних пагорбах.
— Чш-ш-ш! — спинив його Тіурі.
Ім’я «Кобра» не пасувало цьому довкіллю, — вважав юнак, — до того ж, його вже мало хвилювало, як той опинився біля воріт. Кобру спіймано й переможено, найдужче Тіурі хотілося б ніколи більше не чути про нього і не бачити його.
Лицар Івейн очікував їх у просторій кімнаті, обшитій червоно-каштанового відтінку деревом, з великими вікнами збоку. Лицар зняв свого шолома, і тепер Тіурі збагнув, на кого він схожий — на Евейна, наймолодшого із Сірих Лицарів.
Лицар доброзичливо їх привітав і запросив до столу біля вікна. На накритому білою лляною скатертиною столі стояв гарний посуд, виблискували вишукані коштовні келихи. За вікнами хлопці могли бачити квітучі королівські сади й Білу річку. Зброєносець приніс тарелі з їжею, налив усім вина і зник. Лицар Івейн сів за стіл разом з гостями, проте їжі не торкнувся. Він був чемний з гостями, але, здавалося, чимось переймався.
— Я вже чув, — сказав він нарешті, — що лицар Ед-вінем загинув. Непереможного перемогли підступом. Це скорботна новина для багатьох.