Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
— Сяєш так, що твоя фізіономія могла б бути рекламою крему для взуття або лаку для підлоги, та ще з написом: «Ясніше від сонця».
Клем не образився, добродушно засміявся:
— Хай буде так. А літом я привезу її сюди, самі побачите...
Тим часом у подарунок лісничому він привіз мале цуценя, як запевняв — вівчарку. Малюк і справді виявляв ознаки, що з нього виросте неабиякий забіяка. За кілька днів він уже встиг погризти улюблені пантофлі пана Гасинця, на кухні перекинув дійницю з молоком. Мірцю демонстративно зневажав, залишаючи на підлозі калюжі майже перед самісіньким її носом, і взагалі тримався так, ніби він був у Сумах найповажнішою персоною. От тільки до борсука ставився з деякою шанобою і волів здалеку обходити чудернацького звіра, коли той надвечір вилазив із своєї нори в хліві і рушав на нічне полювання.
Пса на честь поета, який подарував його, назвали Рапсодом. Усі реготали, коли Міхал, побачивши чималу паку собачих документів, аж остовпів од подиву. Хлопець іще ніколи не чував такого, щоб собака мав свою метрику, більше того — папери про цілий родовід.
— Він повинен доповідати навіть про свої любовні походеньки,— глузував Едек. — Де, коли і з якою сучкою познайомився. Щоб не було мезальянсу...
Чого щоб не було?
Довго довелося пояснювати, що то за мезальянс і з чим його їдять. Зрештою Міхал уже й не знав, чому вірити, де правда, а де вигадки. Одначе на Рапсода поглядав з деякою повагою.
І ось від хати саме почулося настирливе пискливе гавкання. Лісничиха йшла з відрами до хліва, а щеня на своїх кривих ніжках бігло слідом. Кидалося на неї, намагалося хапати за ноги, і лісничиха з удаваним гнівом відганяла його.
Песик уже побачив чотирьох хлопців, зайнятих рибальськими справами, і мов шалений помчав до них. Увірвався, як буря, порозкидав вудки, мало не начепився на гачок, нарешті скочив на Едека і, стоячи на задніх лапках, силкувався лизнути його в обличчя.
Напружений настрій, що виник після Клемових роздумів про невдалу зустріч з Вікою, розвіявся. Едек відганяв малого нахабу, а Метек, заливаючись од сміху, підцьковував пса.
— У нього художній смак. Йому сподобалися малюнки на Едековому портреті.
Метек прив’язав останній гачок, запасні поводки старанно заховав у скляну трубочку. Випростав плечі.
— Готово! Хлопці, сонце вже низько, треба поспішати. Гайда одягатись. Уночі може бути холодно. Клем, ти йдеш із нами? На вугрів. Перший нічний лов.
— А вудочка для мене знайдеться?
— Аж дві. Ходімо, матимеш тему для оповідання...
Вони вже давно хотіли вибратися ловити вугрів. Але аж сьогодні Метек заповзявся і наполіг на своєму. Їм уже набридли окуні й краснопірки, захотілося благороднішої риби, яку до того ж і впіймати нелегко.
Коли посідали в човен, увесь ніс його був завантажений теплими фуфайками, ковдрами і пальтами. Міхал старанно оберігав спиртівку і великий чайник. Тільки Едек трохи буркотів, бо лісник забув купити у Піші горілки. Дуже виправдувався, і це тільки посилило Едекові підозри, що Міхал зробив так цілком свідомо.
Едек з Метеком налягали на весла, поспішаючи до далекої затоки, де вони облюбували собі місце. Берег там був високий, голий, туди легко буде вибратись, якщо доведеться отаборитися на ніч.
— Міхал, розпалку взяв?
Хлопець показав купку смолистих скіпок. У руках він м’яв забарвлене жовтим тісто для риби. Біла ноги стояла повна банка жирних рухливих черв’яків. Міхал усміхався. Серед хлопців він почував себе бадьоріше, його сумніви зникали. Ось він моргнув оком до Клема, показуючи на веслярів. Ті міцно вперлися ногами в дно човна, аж жили понабрякали їм на лобі, так хлопці змагалися, веслуючи. Але човен ішов рівно, залишаючи позаду на воді піняву борозну.
До місця, яке Метек вибрав, щоб ловити вугрів, вони не доїхали. До заходу сонця лишалося ще чимало часу, треба було добути живця. Може, який окунь спокуситься на принаду.
Заїхали від очерету, ще низького, молоденького — подекуди очеретини ледь витикалися з води. З одинокої сосни на березі знявся великий птах, понад берегом полетів до лісу. Міхал провів його поглядом.
— Орлик. Десь тут у нього, мабуть, гніздо...
Хлопці тихо закинули вудочки. Метек і Міхал на маленькі гачки ловили живців. Одразу ж почали витягати сріблястих верховодок, які пахли свіжою прохолодою озера.
Поблизу них закипіла вода — то окуні косяком рушили до берега, женучись за дрібнотою. Малі рибки цілими зграйками вискакували з води, панічно рятуючись од гибелі. Хлюп-хлюп-хлюп... Хвилинка тиші — і знову напад. Аж пінилося навколо. А потім усе стихло, не лишилося й сліду по тих багатьох трагедіях, які тут відбулися.