Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Слід сказати, що галицька молодь активно відгукнулася на заклик. Двадцять вісім тисяч юнаків записалося до українського легіону. Це перелякало польських урядовців, які керували Галицьким намісництвом в Австро–Угорщині. Вони зробили все, щоб не допустити утворення українських збройних сил навіть у складі австрійської армії. Зрештою, було дозволено створити легіон українських Січових стрільців, що налічував дві з половиною тисячі юнаків. Цей військовий підрозділ прославився в боях на фронті з російською армією.
З іншого боку, представники українських соціалістів з Наддніпрянської України, які опинилися у Львові в еміграції, 4 серпня 1914 р. створюють Союз визволення України (СВУ). Його організаторами стали Володимир Дорошенко, Дмитро Донцов, Андрій Жук, Мар’ян Малиневський, Микола Залізняк, Олександр Скоропис–Йолтуховський. Ця група патріотів–однодумців уперше в історії визвольного руху українців у XX ст. проголосила своєю метою утворення незалежної Української держави.
Це дуже важливо, бо досі всі українські соціалісти стояли на позиціях федералізму з Російською імперією. Задля здобуття незалежної Української держави СВУ вважав за необхідне співпрацювати з Австрією та Німеччиною проти Росії, яка споконвіку гнобила народні маси Наддніпрянської України і нищила українську інтелігенцію.
12 травня 1915 р. ці дві українські організації — Загальна українська рада та Союз визволення України — об’єдналися й утворили Українську головну раду. Її метою було визволення України з–під влади Росії та утвердження Української незалежної держави. Не виключалось, що західний регіон залишиться в складі Австро–Угорщини як автономний коронний край.
Звичайно, намагання Української головної ради домогтися української державності за допомогою іноземних держав, а також виступ проти Російської імперії викликали негативне ставлення до неї і ТУПу (Товариства українських поступовців) і Грушевського, які намагались здобути автономію України у федеративній Росії.
Перебіг Першої світової війни у 1915 р. був несприятливим для українців. Оскільки російська армія прорвала фронт і окупувала Східну Галичину, а австрійці зазнали поразки, в Галичині почалися пошуки винних. Польські урядовці, які тут і далі управляли, звинуватили в усьому москвофілів–священиків, усіх галичан, які буцімто сприяли успіхові російського війська в Галичині.
На українців у Галичині звалився жахливий терор: австрійські війська, зокрема загони угорських вояків, знищували (звичайно ж, за вказівкою цих урядовців) українців–галичан. Українцями заповнили концтабори Талергоф (де їх налічувалося 30 тис.), Ґмюнд, Терезієнштадт. Були там священики, вчителі, лікарі, селяни. Без суду й слідства людей хапали на вулицях, вішали, рубали. У Перемишлі 15 вересня 1914 р. на вулицях за один день загинуло сорок українців. Тридцять тисяч жінок, дітей, старих людей було розстріляно і повішено під час відступу австрійської армії з Галичини. Важкого удару зазнав українсько–галицький національний рух, бо винищували передусім свідому частину українців.
Коли ж прийшла російська армія і запанувала російська адміністрація, частина польських діячів, зокрема соціал–демократів та організацій “Сокіл” і Товариство народної школи, почала співпрацювати з новими господарями. Вони сподівалися, що тепер Галичина належатиме Росії, і готували собі місця, щоб керувати краєм, як за Австро–Угорщини. Російська адміністрація почала масово вивозити з Галичини до Сибіру українське населення. Закривалися українські школи, бібліотеки, клуби, читальні, церкви. Двісті церковних парафій було передано священикам, які прибули з Росії, бо, як сказав дядько російського самодержця великий князь Микола Миколайович у своєму маніфесті, віднині “російський народ об’єднався і завершено діло Івана Калити”.
Нове політичне життя
Напередодні Першої світової війни Петро Струве писав: “Передусім Росія мусить об’єднати всі частини російського народу в імперії… Історична необхідність приєднання до неї російської Галичини необхідна для оздоровлення Росії, бо існування малоросійської гілки в Австрії стане причиною відродження українського питання”.