Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Розбираючи текст Сомсового листа, Ченкері згадав мимохідь позов «Буало проти Цементної компанії». «Навряд чи слід покладатися,— сказав він,— на рішення суду в тій справі. В кожному разі, я вважаю, що його можна витлумачити як на мою користь, так і на користь мого колеги».
Потім він детально спинився на «дражливому моменті». Нехай містер Форсайт дарує йому, але він сам заперечив свої застереження. Що ж до його клієнта, то він людина небагата, і справа ця ставить під загрозу його добробут: він дуже талановитий архітектор, і слід зважити на ту шкоду, якої, без сумніву, може зазнати його професійна репутація. Оборонець докінчив свій виступ надто, мабуть, відвертою апеляцією до судді, як до аматора мистецтва, й закликав його стати на захист художників, яких іноді — він підкреслив слово «іноді»— стискає залізна рука капіталу. «Яке ж буде становище митців,— сказав він,— коли люди заможні, на зразок того ж таки містера Форсайта, відмовлятимуться — і то зовсім безкарно — виконувати свої зобов'язання, які вони беруть на себе, замовляючи якусь роботу...» А тепер він хотів би викликати свого клієнта, на той випадок, якщо він зрештою спромігся прийти сюди в останню хвилину.
Судові пристави тричі вигукнули ім'я Філіпа Бейнза Босіні, і їхній поклик прокотився сумною луною по судовій залі й галереї.
Звук цього імені, який завмер без відповіді, справив на Джеймса дивне враження: так кличуть на вулиці загубленого собаку. В нього стислося серце від думки, що це гукають хтозна-де щезлу людину, думки, що зіпсувала йому відчуття затишку й безпечності — відчуття супокою. Чомусь — Джеймс і сам не знав чому — його охопила тривога.
Він подивився на годинник — за чверть третя! Ще чверть години, і вже буде по всьому. Де ж подівся той молодик?
І тільки тоді, коли суддя Бентем оголосив свій висновок, Джеймс погамував почуття тривоги.
Вчений суддя схилився над дерев'яною кафедрою, що відокремлювала його від простих смертних. Світло електричної лампочки, яку ввімкнули над його головою, падало йому на обличчя, і воно здавалося жовтогарячим під білосніжною короною перуки; пишна мантія неначе стала ще ширшою; вся його постать, що виступала із сутінків зали, променилася якоюсь неземною величчю. Він одкашлявся, ковтнув води, щоб промочити горлянку, так тернув об пюпітр гусячим пером, що воно тріснуло, й, схрестивши свої кощаві руки, почав промовляти.
Джеймсові здалося, що Бентем раптом виріс на його очах. У ньому втілилася велич закону; і навіть людина менш прозаїчної вдачі, аніж Джеймс, могла б не розгледіти за цим ореолом звичайнісінького Форсайта, якого в щоденному житті всі знали під іменем сера Уолтера Бентема.