Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Висновок його був ось який:
— Дотичні до цієї справи факти не викликають ніякого сумніву. П'ятнадцятого травня цього року відповідач написав позивачеві листа з проханням, щоб той або звільнив його від обов'язку опоряджати будинок, або дозволив йому чинити «за власним розсудом». Сімнадцятого травня позивач відповів йому ось що: «Надаючи Вам, відповідно до Вашого прохання, дозвіл чинити за власним розсудом, я хочу, щоб Ви ясно зрозуміли, що загальні витрати на цілком опоряджений будинок, включаючи Ваш гонорар (як то між нами домовлено), не повинні перевищувати дванадцяти тисяч фунтів». На цей лист відповідач відписав вісімнадцятого травня: «Коли Ви гадаєте, що в такій складній справі, як опорядження, я можу зв'язати себе певною сумою, то, на жаль, Ви помиляєтесь». Дев'ятнадцятого травня позивач написав: «Я зовсім не мав на увазі, що коли Ви перевищите зазначену в моєму листі суму на десять, двадцять чи навіть п'ятдесят фунтів, то це порушить нашу угоду. Ви можете чинити «за власним розсудом», дотримуючись умов, зазначених у нашому листуванні, і я сподіваюся, що Вам невдовзі пощастить довершити опорядження будинку». Двадцятого травня відповідач коротко відписав: «Згода».
Довершуючи опорядження, відповідач допустився боргів і витрат, які довели загальну вартість будівництва до дванадцяти тисяч чотирьохсот фунтів, що їх позивач сплатив. Цей позов був поданий позивачем з метою стягнути з відповідача триста п'ятдесят фунтів, які той витратив зверх дванадцяти тисяч п'ятдесяти фунтів, суми, котра, за твердженням позивача, була встановлена в цьому листуванні, як максимальна, що її відповідач мав право витратити.
Я маю вирішити питання: чи повинен відповідач відшкодувати позивачеві ці гроші. На мою думку — повинен.
Позивач сказав ось що: «Я дозволяю вам чинити за власним розсудом, довершуючи опорядження будинку, при умові, що загальна вартість будівництва залишиться в межах дванадцяти тисяч фунтів. Якщо ви перевищите цю суму на п'ятдесят фунтів, я не матиму до вас ніяких претензій; але на більші витрати я не згоден, оплачувати їх не буду». Я не певен, чи мав право позивач за всіх цих обставин відмовитися від сплати підписаних архітектором рахунків; проте він на це не пішов. Він сплатив усі рахунки, але використав своє обумовлене угодою право стягнути з відповідача перевитрачені гроші.
На мою думку, позивач має всі підстави вимагати, щоб відповідач повернув йому цю суму.
З боку захисту були спроби довести, що листування не встановлювало і не мало наміру встановити певної межі для витрат. В такому разі постає питання: навіщо ж тоді позивач зазначив у своїх листах ці цифри — дванадцять тисяч фунтів і п'ятдесят фунтів. Відповідач твердить, що цифри ті не мають ніякої ваги. Але для мене цілком очевидно, що у своєму листі від двадцятого травня він погодився прийняти ясно сформульовані умови, які він мусив виконати.
Зваживши всі ці обставини, суд ухвалює вирішити справу на користь позивача і стягнути з відповідача вищезазначену суму, а також судові витрати.
Джеймс зітхнув і, нахилившись, підняв парасольку, _яка впала на підлогу, коли суддя вимовив слова «зазначив у своїх листах».
Витягши з-під лави ноги, він швидко вийшов на вулицю, не чекаючи сина, покликав кеб (день був не дуже погожий) і поїхав просто до Тімоті, куди саме завітав Свізін; отож йому, місіс Септімус Смолл і тітоньці Гестер Джеймс детально розповів про все, що діялося на суді, і, не перестаючи говорити, з'їв дві теплі пампушки.
— Сомс тримався бездоганно,— мовив він наприкінці.— Голова у нього працює як треба. Джоліонові це буде не до вподоби. Босіні опинився в скрутному становищі: не здивуюсь, якщо він збанкрутує.
Він посидів кілька хвилин мовчки, втупивши стурбований погляд у вогонь, а тоді додав:
— Його не було на суді — чому?
З другої вітальні почулися кроки. Туди зайшов дебелий чоловік, чиє червоне, аж брунатне, обличчя пашіло здоров'ям. Він трохи підвів руку, і на тлі чорного сюртука чітко вирізнився його вказівний палець.
— Це ти, Джеймсе,— пробурчав він.— Я не можу... не можу зостатися.
І, повернувшись, вийшов.
То був Тімоті.
Джеймс устав із крісла.
— Бачите!— мовив він.— Бачите! Я так і знав, що тут щось не...
Він затнувся і змовк, утупившися просто себе, неначе побачив провісника лиха.
VI. СОМС РОЗПОВІДАЄ НОВИНИ
Вийшовши з суду, Сомс не пішов додому. Йому не хотілось іти в Сіті, і, відчуваючи потребу похвалитися перед кимось своєю перемогою, він і собі попрямував туди ж, куди й батько,— але повільно, пішки — до Тімоті, на Бейзвотер-род.