Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Серия: Сестри Річинські #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)». Краткое содержание книги:
Товариш Зелений не поспішає з відповіддю. Та й Бронкові поки що досить, що його вислухали з добросердечною увагою.
Бронко бачить перед собою прихильне, зогріте усмішкою обличчя і відчуває реально, сказав би, намацально, як добра, тепла хвиля щирості йде від Зеленого до нього. Бронкові ясно, що та людина рідко усміхається, і тому, либонь, її усмішка здається такою дорогою.
— Отже, — запитує Зелений інтимно, — а ще, крім того, ще яка причина, чому ви хочете в Радянський Союз?
Бронкові стає трішки не по-свійськи: «Невже ж він має мене за демагога, який за високопарними патріотичними фразами скриває свою практичну причину? А може, цей чоловік має дар проникати в такі закутки людської душі, куди навіть промінь власного розуму не дістається?»
Є в тому погляді щось таке, від чого людина маліє внутрі.
— Я хотів би вчитись там…
— Вчитись можна і у Кракові або Варшаві…
— Так, але у Польщі… зрештою всюди… крім Радянського Союзу, треба мати формально закінчену гімназію, щоб поступити в університет…
— А вам хочеться диплома про закінчення вищої школи…
По прикрій хвилині вагання:
— Так…
— У вас є дівчина. Чого ж ви червонієте, Завадко? Це природно…
— Так…
— Зрозуміло. Нічого, нічого. В дечому маєте багато рації. А тепер я хотів би дати вам одну дружню пораду. Якщо не можете говорити зі мною абсолютно щиро, то дозволяю вам мовчати. Так буде більш по-чоловічому. Ви не служили при війську?
— Тепер не беруть в армію українців.
— Як яких.
— Мене не взяли.
— Таких, як ви, й не візьмуть.
Він переклав без очевидної потреби газети на столі й спитав іншим тоном, начеб хотів дати пізнати, що кожна тема вимагає і своєї окремої інтонації:
— Так. Гм… вам, Завадко, важко уявити собі Радянську Україну як конкретну державу?
Бронко поспішив з відповіддю:
— Не лише це, товаришу Зелений. Я мушу правду знати. Правду, — повторив гарячково, — інакше мені морально важко переконувати, агітувати інших. Ви повинні мене розуміти, — попросився по-хлоп'ячому, що й викликало батьківську усмішку на губах Зеленого.
— Ви маєте рацію, Завадко. І я вас розумію. Ви не можете погодитися з протиріччями, яких там не може не бути… потім ті діаметрально протилежні оцінки в пресі наших друзів і ворогів. Я згодний з вами навіть у тому, що ми інколи втрачаємо почуття міри у пропаганді, чим — знову згодний з вами — замість користі наносимо шкоду справі. Все так, Броніславе Завадко, але все це має свій причиновий зв'язок. Кавза і консеквенція — ви ходили до гімназії, правда? — причина і наслідок — і це стосується всього: економіки, політики, побуту. Крім того, — до речі, це стосується не тільки вас одного, — ви, товариші, каригідно мало читаєте теоретиків марксизму. Цитати… в цьому ви майстри… але цитати годяться для скріплення грунтовно прочитаного матеріалу, а у вас вони самоціль. Коли побуваєте самі в Радянському Союзі, тоді вам стане багато дечого ясним.
Зелений говорить в такому аспекті, ніби поїздка Бронка в Радянський Союз — певне і вирішене питання.
Зелений не міг не запримітити враження, яке викликали в Бронка його слова, бо зараз же уточнив:
— Слухайте, Завадко, не вважайте мої слова за думку ЦК. Я не хотів би вводити вас в оману. Проте мені здається, підкреслюю, це мої особисті міркування, що саме ви — підходяща кандидатура. Буду про вас говорити з товаришами. Так само відносно Еспанії. Підберіть хлопців — не більше п'ять-сім. Думаю, що вам ясно, якими вони повинні бути. І десь наприкінці, а може, ще й в середині літа, поїдете здобувати освіту. А тепер залиште мене самого. Стривайте, — завернув його, — щодо ідеї поїздки у Радянський Союз — нікому, але то абсолютно нікому ні слова. Ні натяку навіть. По-перше, це вилами по воді писане, а по-друге, на цій переправі через Збруч найбільше пасуться провокатори. А тепер ідіть. Байку про Вечора теж забудьте. Іди й не оглядайся, — пожартував.