Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Стен замислився. А тим часом Аліса розвинула бурхливу діяльність, стала вигрібати з шаф та комода свої речі й складати їх на ліжку. Серед іншого, там була купа білизни, і Стен піймав себе на тому, що з якоюсь нездоровою допитливістю розглядає її. Він поспіхом відвів очі й запитав у сера Генрі:
— А вам не здається це підозрілим?
— Особисто мені здається, — озвалася Аліса, не припиняючи складати речі. — Проте я не думаю, що старий Джордж є шпигуном Послідовників. Мабуть, вони навмисно обрали цей день, коли Браєн з Матильдою вільні, щоб було менше свідків. А потім виманили Джорджа — і взагалі позбулися свідків.
— Я теж так вважаю, — сказав сер Генрі.
Стен недбало знизав плечима.
— У такому разі, Послідовники зробили нам послугу. Нам не треба дбати про безпеку слуг, ми можемо спокійно готувати засідку.
— І спокійно збиратися, — додала Аліса. — Стеніславе, чи є обмеження на речі, які ми можемо взяти з собою?
— Обмежень лише два, — відповів він. — На розмір — щоб вони вільно пройшли через портал. Тому ти даремно випатрала свій комод, він спокійнісінько влізе. А також є обмеження на час — до півночі. Це крайній термін.
— Тоді я покваплюся.
Аліса прожогом вибігла з кімнати. Стен провів її поглядом і підійшов до порталу, щоб покликати Флавіана, а потім відкрити шлях для решти членів Ради. Наступні кілька годин обіцяли бути дуже напруженими.
Розділ 31
Дейна Волш вимкнула свій Ключ, яким щойно скористалась як звичайним мобільним телефоном, і запитливо поглянула на Смирнова.
— Сподіваюсь, ми правильно вчинили.
— Безумовно, — сказав він.
— Це ж не лише особисте, так? Це ще й знак нашої доброї волі. Конори мають знати, що не всі Послідовники є їхніми ворогами.
Смирнов гмикнув.
— І тому ти ні словом не обмовилася про Кейта з Джейн?
— Ну, мабуть… Не знаю. Я дуже хотіла запитати, але боялася, що Маріка знову все заперечуватиме. Минулого разу вона була такою щирою, що я мало не повірила їй… А що як ми справді помиляємося?
— Заспокойся, Дейно. Вони там, їм ніде більше бути. Ми добре це знаємо. А Маріка просто майстерно прикидається.
Смирнов говорив так уже не раз і не двічі. Він не мав жодних сумнівів, що Кейт і Джейн перебувають у світі Конорів. Він не здогадувався, не припускав, не підозрював — а знав це напевно. І Дейна Волш знала. З усіх Послідовників лише вони двоє знали правду…
Смирнов висунув нижню шухляду свого стола, взяв звідти невеличкий альбом з фотографіями і став повільно гортати його сторінки. Його погляд зробився сумним і задумливим.
В альбомі були знімки лише однієї людини в різні періоди життя — спершу немовляти, потім маленької дівчинки, далі вже старшої дівчинки, дівчини-підлітка, юної дівчини і, нарешті, дорослої дівчини. Останнє фото було зроблено два місяці тому. Смирнов довго розглядав його, а тоді підвів очі на співрозмовницю.
— Ми неправильно прожили життя, Дейно, — тоскно промовив він. — Самі страждали і дітей змусили страждати.
Вона підійшла до вікна, відсунула штору й задивилися на вогні вечірнього Стокгольма.
— Знаю, Алексе. Це я в усьому винна. Я так не хотіла втратити сина… а в результаті втратила й доньку.
— Ми втратили, — поправив її Смирнов і ніжно, мов до живої істоти, торкнувся пальцями до зображення вродливої білявої дівчини на фотографії.
Джейн променисто всміхалася йому зі свого останнього знімку.
Розділ 32
Попервах Маріка не могла збагнути, що з нею сталося.
Вона лежала на широкому ліжку під розкішним балдахіном, з країв якого, за ібрійською модою, звисали довгі аж до підлоги завіси з тонкої прозорої тканини. Крізь завіси було видно простору світлу кімнату, пишно оздоблену і вмебльовану, знов-таки, на ібрійський манер.
З усього цього Маріка зробила висновок, що знаходиться в рідному світі. Але де? І як сюди потрапила?…
У ліжку поруч із нею, на сусідній подушці спала Аліса. А це геть не в’язалося з довколишньою обстановкою, викликаючи зовсім інші асоціації…
Нарешті Маріка згадала! Брат підступно напав на неї, вразив сонними чарами, можна сказати, підло вдарив їй у спину… за кілька секунд до того, як вона сама збиралася завдати йому такого ж підступного удару. Втім, у Марічиних очах це нітрохи не виправдовувало Стена. Вона дбала про добро всіх Конорів, а він керувався суто егоїстичними мотивами, не хотів відпускати її від себе…