Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Чоловік-Змій правив мудро й добре. З часом у Нтомбінде народилося багато дітей, таких самих гарних, як її чоловік, і хоробрих та безстрашних, як вона.
БАГАТТЯ НА ПАГОРБІ
Кенійська народна казка
Колись дуже давно було в Кенії озеро з холодною водою.
Багато звірів приходило до озера вночі, щоб напитися води. А люди вночі туди ніколи не ходили; вони боялися, що звірі можуть роздерти або з’їсти їх.
Одного разу багатій, у якого була гарна-прегарна дочка, оголосив:
— Я віддам дочку за того, хто піде на озеро ввечері й просидить у холодній воді до самого ранку.
А в тому селі був юнак, який палко кохав дочку багатія. І сказав він своїй матері:
— Я піду на озеро й спробую просидіти у воді всю ніч.
— Не роби цього,— мовила мати.— Ти у мене єдиний син. Вода в озері дуже холодна, і звірі можуть тебе з’їсти. Не ходи туди!
Вона не переставала плакати, але син стояв на своєму:
— Не плачте, мамо. Я мушу спробувати, бо кохаю цю дівчину!
Подався він до батька дівчини і сказав, що хоче піти на озеро й просидіти там цілу ніч у холодній воді. Багатій наказав своїм слугам сховатися в такому місці, звідки вони могли б стежити за хлопцем.
Коли настала ніч, юнак пішов на озеро. А мати його подалася слідом за ним, та так, щоб він її не бачив.
Недалеко від того місця, де юнак зайшов у воду, був пагорб. Жінка піднялась на той пагорб і запалила там багаття. Дикі звірі побачили вогонь і не наважилися підійти до того місця.
Хлопець теж побачив вогонь і зрозумів, що це мати запалила його. Він думав про материнську любов, і вона зігрівала його всю ніч у холодній воді.
Настав ранок. Юнак пішов до багатія. Побачивши його, багатій сказав:
— Мої слуги кажуть, що неподалеку від озера на пагорбі вони бачили вогонь. Він зігрівав тебе, тому ти зміг просидіти у холодній воді цілу ніч. Тому я не віддам за тебе мою доньку. Прощавай.
Наступного ранку юнак із матір’ю і багатій зі слугами прийшли до судді. В залі було багато людей, які хотіли послухати.
Суддя попросив, щоб йому принесли глечик з холодною водою. В сорока кроках від глечика він розклав багаття.
— А зараз,— сказав він,— ми почекаємо, поки вода нагріється.
Та люди загукали:
— Але вогонь так далеко, що він не може нагріти воду!
Тоді суддя промовив:
— А як же міг юнак зігрітися від багаття, що було в сорока кроках від нього?
Отак закінчився цей суд, після якого юнак одружився з дочкою багатія, і прожили вони щасливо багато-багато років.
РИБАЛКА Н’ДРЕТСА
Малагасійська народна казка
Багато років тому в країні, де плине Велика Ріка, жив собі рибалка на ім’я Н’Дретса. Щодня ходив він до Великої Ріки, де стояв його човен. Рибальська сіть та невеличкий гарпун — оце і все знаряддя, що мав Н’Дретса.
Дні змінювали ночі, ночі — дні. Траплявся багатий улов, а траплялося, що їсти не було чого...
Якось Н’Дретса закинув сіть у чисті глибини Великої Ріки і раптом відчув, що сіть стала дуже важка.
«Може, сіть зачепилася за скелю чи заплуталася за глибинні водорості?» — подумав Н’Дретса. Але раптом човен почало водити з боку в бік. Міцно тримав сіть у своїх зашкарублих руках Н’Дретса. І... О, диво!.. У сіті була величезна рибина. Такої Н’Дретса не бачив за все своє рибальське життя.
— Рибалко! — почала благати рибина.— Відпусти мене на волю. Я дуже стара. Луска моя пожовтіла від часів, а зябра стали тверді й колючі, як кущі шипшини. Хай я помру там, де й мої пращури.
Жалісно плакала рибина. Плакала за своєю хатиною в глибинах вод, плакала за річкою батьків, нарікала на свою гірку долю...
Н’Дретса відчув, що серце його крається від жалю, і він відпустив рибину. Та пірнула в глибочінь ріки, потім спливла на поверхню і мовила:
— Я навіки буду вдячна тобі, рибалко. Хай могутній Дух Ріки подарує тобі скарб у тисячу разів цінніший за стару рибину! Жодна жива істота не забере у тебе цього скарбу.
Сказала це рибина і зникла в глибині ріки. А Н’Дретса пішов собі додому. Біля невеличкої затоки він почув якийсь шум. «Що б це могло бути? — подумав рибалка.— Кажуть, що саме в цей час, коли останні промені сонця згасають за обрієм, доньки хвиль, Сирени, водять танок біля берегів».
Він виглянув з-за скелі... О диво! Побачив молодих красунь, які плескались у воді.
Зненацька двоє воїнів з довгими списами з’явились коло Н’Дретси і схопили його.