Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Сонце з’явилося тоді, коли дівчинка вже ледь дихала. Воно зігріло свою улюбленицю й сказало їй:
— Ходімо, Квітко, зі мною в країну вічного сонця й духмяних садів. Відтепер ти називатимешся Сонячною Квіткою.
І дівчинка обернулася на чудову золотаву квітку, тільки серцевина в неї була темна, така, як її очі та волосся.
На світанку ця квітка повертає голівку в бік сонця, яке з’являється на небосхилі, й милується ним, аж поки воно сяде за обрій.
Відтоді на полях Мексіки розпускаються золотаві сонячні квіти, які в наших краях називаються соняшниками.
ЧЕРЕПАХА І ОЛЕНЬ
Казка індіанців тропічних лісів
Повзла якось черепаха лісом, аж назустріч олень.
— Ти куди це, черепахо? — питає її олень.
— Іду шукати своїх родичів, аби вони підсобили мені: щойно я вбила тапіра, а понести одна не можу.
— Вбила тапіра? Знаєш що? Іди-но ти шукати своїх родичів, а я поки постережу твою здобич.
— Та ні,— каже черепаха,— якщо так, я теж залишусь тут — почекаю, поки тапір протухне: тоді витягну з нього кісточку і змайструю собі флейту.
— Послухай,— відмовляє олень,— якщо ти така дужа, що вбиваєш тапірів, поміряймося з тобою — хто прудкіший!
— Гаразд! Зробімо так: я побіжу тим берегом річки, а ти — цим.
— Згода. А як тільки я гукну: «Гей, черепахо!» — ти зразу ж озивайся. Ну, починай: дуже мені вже кортить подивитися, як ти бігаєш!
— Зажди трошки,— попросила черепаха,— дай мені перевезтися через річку.
Як тільки черепаха опинилася на тому березі, вона скликала всіх своїх родичів, усе їм розповіла і веліла стати вздовж річки на деякій відстані одне від одного. Коли вони доповзли до своїх місць, черепаха гукнула оленю:
— Ну як ти, готовий?
— Готовий! — відповів олень.
— Кому ж із нас бігти першому?
Олень, який був упевнений у своїй моторності й витривалості своїх ніг, у відповідь тільки засміявся і гукнув:
— Та біжи вже ти, бідолашна, горопашна черепашечко!
Однак черепаха і не думала бігти — вона любісінько собі залишалася на місці.
— Гей, оленю, я біжу! — незабаром почув олень із того берега голос, який лунав уже далеко попереду; це був голос першої з черепах, що стояли на чатах уздовж берега.
— Гаразд, зараз побіжу і я! —гордо озвався олень і припустив бігти. Пробігши трошки, він гукнув:
— Гей, черепахо!
— Я тут! — знову почув він голос далеко попереду себе.
— Ну, тримайсь, зараз наздожену! — закричав олень і щодуху помчав уперед. Довго він біг, потім знову зупинився, знову закричав: «Гей, черепахо!» — і знову почув голос далеко попереду. І олень побіг що було сили, але щоразу, як він зупинявся, голос черепахи лунав далеко попереду.
— Ох, не можу більше, вмираю від спраги! — зойкнув олень і раптом замовк.
Черепахи звали, звали його — він більше не озивався.
— Чи не помер він? — сказала черепаха своїм родичам.— Ходімо-но поглянемо!
І вона спокійно перевезлася назад через річку. «А я так нітрішечки не стомилася»,— гордо сказала вона собі і стала кликати:
— Де ти, оленю, озовися!
Та відповіді не було.
— Він і справді помер! — закричали ЇЇ родичі, які теж поперепливали річку в різних місцях і знайшли тіло оленя.
— Допоможіть мені витягти з нього кісточку,— попрохала черепаха.
— Навіщо вона тобі?
— А я змайструю з неї флейту і щодня гратиму на ній.
ЯК КРОЛИК УКРАВ ВОГОНЬ У ЯГУАРА
Казка індіанців чако
Колись давно вогонь мав лише ягуар. У нього було велике вогнище. А повз те вогнище частенько пробігав маленький кролик. І щоразу, коли ягуар одвертався, кролик відкладав набік кілька жаринок. Побачив це ягуар та й каже:
— Не чіпай вогню, обпечешся!
Кролик удав, ніби дуже змерз. Тремтячи, схопив він жаринку, сунув її під підборіддя і сказав ягуарові:
— Біжу, я вже зігрівся.
Кролик побіг і кинув жаринку на моріжок. Усе довкола запалало. Ягуар спробував погасити полум’я, але не зміг.
Так люди дістали вогонь, а ягуар його втратив. І вирішив він відібрати вогонь у людей. Пішов у село і послав жінку з глеком води, аби загасила вогонь. Глек уже спорожнів, але вогонь горів! І жінка, і ягуар добряче попеклися. Відтоді лапи в ягуара знизу темні.
Зовсім хворий повернувся ягуар до свого лігва. Довго відлежувався він. Ніхто тепер не приносив йому риби в обмін на вогонь, а сам він вудити й полювати не вмів. Дні і ночі голодував бідолашний ягуар. Та якось до нього завітав маленький оцелот — чудовий мисливець. Він вирішив навчити полювати і ягуара. Оцелот кидався на звірятко, вбивав його і приносив ягуарові. Першою здобиччю оцелота була велика птиця, яка їла крабів. Оцелот учепився в неї, але вбив не зразу. Птиця злинула в небо, й лише там оцелот загриз її. Обидва вони впали на землю, проте оцелот залишився цілий. Він притягнув свою здобич ягуарові.