Казки народів світу

— Не розумію, чому про Ілуланже всі говорять з жахом! — вигукнула Нтомбінде.— Це звичайнісінька річка, і я шкодую, що змарнувала час на цю подорож. Я могла б так само плавати і в нашій річці.

Накупавшись, дівчата вийшли на берег і почали шукати свою одежу.

— Де вона? — кричали вони.— Може, мавпи злізли з дерев і забрали нашу одежу й прикраси? Як же ми підемо додому без одежі?

Вони шукали всюди, але нічого не знайшли. Нарешті Нтомбінде сказала:

— Може, наші родичі казали правду, що небезпечно йти до річки Ілуланже? Чудовисько, яке живе під водою, мабуть, забрало нашу одежу.

— Що ж нам робити? — забідкалися дівчата, оточивши Нтомбінде.— Ти привела нас сюди, то й віддай нам нашу одежу.

— Ви можете самі забрати її,— відповіла безстрашна Нтомбінде.— Усі знають, що річкові чудовиська повертають те, що вони вкрали, коли їх ввічливо попросити про це.

Одна по одній дівчата підходили до води і промовляли:

— О, чудовисько, поверни мою одежу, бо батьки битимуть мене, коли я повернуся додому.

Із води вилітала одежа та прикраси кожної дівчини, яка просила чудовисько. Без одежі залишилася лише Нтомбінде. Вона сказала своїм подругам:

— Я дочка вождя, і мені не годиться благати чудовисько, що живе в річці. Але, мабуть, доведеться попрохати його, щоб ми всі могли разом повернутися додому.

Ставши лицем до води, вона почала просити чудовисько віддати вбрання. Але в цю мить з води виринула страшнюча голова, чорна й слизька. Широко роззявивши рота, та голова проковтнула Нтомбінде.

Подруги Нтомбінде закричали від жаху і щодуху побігли до свого села. Там вони розповіли вождю про все, що сталося з його донькою.

Зібрав вождь своїх воїнів і попросив їх піти до річки Ілуланже, вбити чудовисько і врятувати його доньку. Наготувавши списи та щити, воїни рушили в дорогу.

Дійшовши до річки Ілуланже, вони стали на березі і почали міркувати, як їм виманити чудовисько з води, щоб убити його. Але чудовисько почуло їхні голоси, і не встигли вони навіть підняти списи, як воно проковтнуло їх. А потім вилізло з річки, ламаючи все на своєму шляху і жахливо ревучи. Воно поїдало все, що траплялося на його дорозі. Собаки, кішки, худоба і люди зникали у величезній пащі.

Нарешті чудовисько підійшло до села, де біля хати бавилися двоє маленьких дівчаток. Дівчатка теж опинилися в пащі чудовиська. Але їхній батько, що полював неподалік, почув крики дітей і кинувся за чудовиськом, розмахуючи списом.

На цей час шлунок чудовиська був уже повний, воно вже не могло швидко йти, і мисливець швидко наздогнав його. Чудовисько роззявило пащу, аби проковтнути мисливця, але живіт у нього був такий повний, що воно більше не могло їсти, і це врятувало мисливцю життя.

Як блискавка кинувся він на чудовисько із списом у руці, і за мить потвора лежала мертва біля його ніг.

І що ж він побачив! Із мертвого чудовиська вийшли дві маленькі дівчинки, декілька чоловік, гурт худоби, кішки й собаки, воїни вождя і нарешті Нтомбінде.

Усі подякували мисливцю за порятунок і пішли додому.