Слідопит, або Суходільне море

На щастя, Кеп нічого не здогадувався про ці плани, а сержант був такий заклопотаний обміркуванням деталей своєї наступної військової операції, що йому ніколи було докладно займатися справами, далекими від його прямих обов’язків. Отак нишком-тишком, не зустрічаючи будь-якого опору, Джаспер до ранку вже прибрав до своїх рук усю свою колишню владу й порядкував собі, ні з ким не радячись, а всі його підручні радо й не задумуючись виконували кожне його розпорядження.

Ледве стало благословлятися на світ; усі пасажири знову висипали на палубу і, за звичаєм морських мандрівників, допитливим поглядом стали озирати видноколо, де, мірою того, як із темряви ясніше вимальовувалися довколишні предмети, все чіткіше й чіткіше прояснювалася звична панорама. На сході, заході й півночі не було видно нічого, крім води, яка золотом сяяла в промінні сонця, що саме сходило, а на південь тяглися нескінченні зелені ліси, що оперізували в ту добу Онтаріо. Та ось попереду раптом відкрилося якесь широке гирло, а на мисі над гирлом виросли мури чи то будинку, чи то замку, укріпленого з зовнішнього боку бастіонами, блокгаузами та палісадами. Саме в ту мить, коли перед їхніми очима постав цей понурий форт, над ним пропливала хмарина, і всі враз помітили на її тлі білий французький прапор, що тріпотів на довгому флагштоці.

Неприємно вражений цим видивом, Кеп аж скрикнув і кинув швидкий, підозріливий погляд на свого шуряка.

— Не будь я Чарльз Кеп, якщо це не брудна французька ряднина теліпається на вітрі! — пробурчав він.— А ми так тулимося до цього триклятого берега, ніби повертаємося з далекої подорожі до Індії і нас тут зустрічатимуть дружини з дітьми! Послухай, Джаспере, ти часом не надумав набрати тут повний трюм жаб, що так близько тримаєшся французького берега?