Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
— Сержанте Дангеме, ми з тобою давні бойові друзі, не один похід провели вкупі у цих диких краях і не раз виручали один одного, тож можемо говорити відверто... Звідки це ти взяв, що така дівчина, як Мейбл, може коли-небудь уподобати такого неотесаного чоловіка, як я?
— Як це — звідки? Підстав тут немало, та ще й яких підстав, друже мій! Ось хоча б наша взаємна виручка в боях, спільні походи, про які ти й сам згадував, а головне — ти мій найдовіреніший і випробуваний друг.
— Все це правда, однак це стосується мене й тебе, але аж ніяк не твоєї вродливої доньки, сержанте. Вона може тільки подумати, що всі ці спільні походи лише огрубили мої риси, котрі до того, можливо, були трішки приємніші. Та й навряд чи можна викликати до себе прихильність дівчини однією дружбою з її батьком. Покохати одне одного можуть лише люди, в яких багато спільного, а моя натура і мої звички, сержанте, ніяк не пасують натурі та звичкам Мейбл Дангем.
— Знову ти свої сумніви розводиш, Слідопите, а таким робом у дівчини ніколи не доб’єшся прихильності. Жінки не люблять нерішучих чоловіків і віддають перевагу тим, котрі не зупиняються ні перед чим. Скромність, брате, личить рекрутові та ще хіба новенькому прапорщикові, уперше прикомандированому до полку, де він спочатку виконує розпорядження навіть унтер-офіцерів, доки увійде в курс справ. Я згоден припустити, що скромність навіть личить інтендантові чи пасторові, та чорти б її побрали, якщо вона вселиться у справжнього вояка або в закоханого. Старайся бути якомога далі від скромності, коли хочеш прихилити до себе жіноче серце. А щодо твого твердження, буцімто сходяться лише за спільними рисами, то хибнішого судження про такі справи й бути не може. Якби люди кохали собі подібних, то жінки сходилися б із жінками, а чоловіки — з чоловіками. У коханні сходяться саме протилежності (сержант, виявляється був просто вчений у цій галузі), і в цьому відношенні тобі нічого паленіти перед Мейбл. Он подивися на поручника М’юра: та він, кажуть, уже п’ять разів був одружений, а скромності в нього не більше, як у того гарапника.
— Хоч як би поручник М’юр козирився, йому ніколи в світі не бути чоловіком Мейбл Дангем!
— Розумно сказано, Слідопите, бо я давно вже вирішив: моїм зятем будеш ти. Ще якби я був сам офіцером, то, може, М’юр міг би на щось сподіватися, але час і без того спорудив стіну поміж мною та дочкою, і я не хочу щоб мене розділяли з нею ще й офіцерські покої.
— Нехай Мейбл, сержанте, вибирає собі того, до кого вона серцем горнеться; вона ж така молоденька, така життєрадісна, і хай бог боронить, щоб із моєї вини хоч одна пушинка обтяжила її душу, що вся сповнена щастям і радощами.
— Ти з нею говорив відверто? — швидко й аж різко запитав сержант.
Слідопит був такий правдивий, що не міг відповісти заперечливо на так прямо поставлене. запитання; однак попри все це він був ще й такий благородний, що повернув усе так, аби не накликати на Мейбл гніву батька, який (а це добре знав Слідопит) був дуже нестриманий, коли сердився.
— Так, ми були відверті одне з одним,— відповів Слідопит,— і хоч мені личко Мейбл, як і будь-кому, дуже миле, я в нім, сержанте, не побачив того, що підбадьорило б мене.
— Та невже це дівчисько посміло відмовити тобі — найкращому другові свого батька?! -
Слідопит відвернувся, аби не виказати душевних страждань, які, він відчував, виказувало його обличчя, і сказав тихим, але твердим голосом:
— Мейбл така добра, що не образить нікого, вона не скаже різкого слова й собаці. А втім, не так я запитував, сержанте, щоб одержати рішучу відмову.
— А ти що, може, чекав, що моя дочка повіситься тобі на шию, навіть не знаючи твоїх справжніх намірів? Не була б вона дочкою своєї матері, якби так зробила, та й моєю теж! Дангеми не менше за королів люблять відвертість, проте чіплятися ні на кого вони не стануть. Доведеться, мабуть, самому взятися за діло, Слідопите, і відкладати я його не буду на довго: сьогодні ж увечері поговорю з нею від твого імені.
— Краще не треба, сержанте... Прошу тебе, не треба. Хай ми удвох з Мейбл, може, якось уладнаємо цю справу. Молоді дівчата — полохливі, як пташки: вони не люблять, щоб їх підганяли й балакали з ними суворо. Хай уже ми самі з Мейбл якось вирішимо цю справу...
— Гаразд, я згоден, друже, але тільки за умови, що ти даєш чесне слово при першій же нагоді прямо й відверто обговорити це діло з Мейбл.
— Я запитаю її, сержанте... обов’язково запитаю, тільки дай слово, що ти не будеш втручатися в цю справу... Так, я обіцяю запитати Мейбл, чи хоче вона піти за мене, хай би навіть на це запитання вона зареготала мені в вічі.