Слідопит, або Суходільне море

Більш за всіх на борту захоплювався цими краєвидами Слідопит. Він не міг очей відірвати від безмежної смуги лісу, і, незважаючи на те, що йому приємно було стояти поруч з Мейбл, слухати її любий голос і хоч у душі відгукуватися на її веселий сміх, сам він усім своїм єством був там, блукав під високим шатром кленів, дубів та лип, де, як підказував йому досвід, він тільки й міг знайти справжні і довговічні радощі життя. Зовсім іншого погляду на все це був Кеп. Він не раз відверто обурювався з приводу того, що на всьому їхньому шляхові ніде не видно ні маяків, ні дзвіниць, ні бакенів, ні заповнених суднами рейдів. Такого побережжя, торочив він, ще світ не бачив, і, відвівши сержанта вбік, він став цілком серйозно запевняти його, що цей край як був дикий, так диким і зостанеться, тому що бухти тут занехаяні, річки занедбані й не використовуються, і що тут навіть вітер тхне лісом, що свідчить, мовляв, про його неповноцінність.

Проте настрій деяких пасажирів «Вітрогона» анітрохи не впливав на його швидкість. Перед заходом сонця тендер уже лишив позаду добру сотню миль у напрямку до Освего, куди тепер сержант вважав своїм обов’язком зайти, щоб запитати в майора Данкена, чи не має він, бува, для нього якихось нових розпоряджень. З огляду на це Джаспер і вночі йшов тим самим курсом уздовж берега; і хоча перед ранком вітер став ущухати, Джасперові, однак, пощастило довести «Вітрогона» аж до мису, що, як вони знали, був усього за якусь лігу-дві від їхнього форту. Тут повівав легенький північний вітерець, і тендер відійшов трохи далі від берега, щоб мати більше простору для маневру на той випадок, якщо вітер знову подужчає або раптом повернеться зі сходу.

Коли вже геть розвиднілося, гирло річки Освего було в тендера з підвітряного боку, може, миль дві завдальшки, і, коли з форту долинув постріл ранкової гармати, Джаспер дав наказ відпустити шкоти і взяти курс на гавань. Цієї ж миті з бака почувся вигук і усі звернули погляди на східний берег фортового мису: там, недосяжний для легких гармат Освезького форту, стояв «Монкальм», зарифивши свої вітрила саме настільки, щоб держатися на одному місці, підстерігаючи, очевидно, повернення «Вітрогона». Прошмигнути повз нього в бухту було неможливо, бо супротивник, розпустивши вітрила, міг за лічені хвилини перейняти його. Треба було негайно приймати якесь інше рішення. Нашвидку порадившись, сержант знову змінив свій план, вирішивши тепер якомога швидше повертати назад і чимдуж гнати до початкового місця призначення. Сержант був певен, що «Вітрогон» пережене ворога і залишить його так далеко за кормою, що той не зможе їх наздогнати. Вмить було натягнено шкоти, і тендер на всіх вітрилах рушив уперед. У форту вистрелили з гармати, викинули прапори, а залога висипала на фортечні бастіони. Віддавши ці почесті, Ланді, проте, нічим більш не міг зарадити екіпажові. «Монкальм» зі свого боку кинув виклик: він гримнув з чотирьох чи п’яти бортових гармат, викинув кілька своїх французьких прапорів і, розпустивши всі вітрила, кинувся стрімголов навздогін за «Вітрогоном».