Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
Впродовж кількох годин кораблі гнали з такою швидкістю, па яку вони були тільки спроможні, раз по раз міняючи галс, щоб тримати під вітром гавань, куди перший з них силкувався сховатися, а другий — будь-що не допустити туди першого.
Опівдні відстань між кораблями настільки збільшилася, що від «Монкальма» вже видніли тільки вершечки щогл, що того ж зовсім близько перед себе вони побачили острови, за якими, як сказав Джаспер, можна було заплутати свої сліди і сховатися від «француза». Незважаючи на те, що Кеп, сержант, а найбільше чомусь поручник М’юр, судячи з його висловлювань, все ще не довіряли молодому капітанові, а Фронтенак був не так уже й далеко, всі пристали на Джасперову пропозицію, тому що роздумувати було ніколи. До того ж, як розважливо сказав квартирмейстер, Джаспер міг зрадити, лише завівши їх у ворожий порт, а цьому вони в будь-яку мить були у змозі перешкодити, бо єдиний у цих водах французький корабель був у них за вітром, отже, й безпосередньої загрози не становив у цю мить.
Одержавши свободу дій, Джаспер Вестерн незабаром показав, на що він здатний. Обігнувши острови з підвітряного боку й поминувши їх, він узяв курс на схід і так далеко відірвався від «Монкальма», що його вже не було видно ні в кільватері, ні під вітром. Надвечір тендер уже був коло першого з островів, що лежать у горловині озера, а коли почало смеркати, наші герої вже пливли вузенькими протоками до поста, куди вони цього разу так довго діставалися. О дев’ятій вечора, одначе, Кеп раптом почав вимагати, щоб Джаспер кинув якір, бо, мовляв, лабіринт проток поміж островами такий заплутаний, що де-небудь па повороті можна неждано- негадано спинитися під жерлами гармат якогось французького форту. Джаспер з радістю погодився, тому що це співпадало з даною йому таємною вказівкою — не підходити до поста, не вживши усіх запобіжних заходів. Жоден член екіпажу не повинен знати точних координат їхнього острова, щоб, бува, який дезертир не зміг виказати їх ворогові.
«Вітрогона» було відведено й поставлено на якір у глухій віддаленій бухті, де її не так легко було знайти і вдень, не те що вночі. Потім усі, крім вахтового, пішли спочивати. Кеп так наморився за дві доби, що відразу ж заснув, як убитий, і проспав непробудно аж до самого світанку. Та щойно він розплющив очі, як тієї ж миті моряцьке чуття підказало йому, що тендер пливе. Вискочивши стрімголов нагору, він побачив, що «Вітрогон» продовжує плисти поміж островами, а на палубі, крім Джаспера та стернового, жодної душі, не рахуючи вахтового, котрий взагалі не цікавився маневрами судна, вважаючи, що раз вони провадяться при капітанові, значить, так і треба.
— А що це буде, добродію Вестерне? — скипівши, визвірився Кеп.— Ми там, усі спокійнісінько спимо собі внизу, чекаючи, мов та караульна зміна, доки їх побудять заступати на вахту, а ти що,— ведеш нас тим часом до французів у Фронтенак, га?!
— Я виконую спеціальне розпорядження, добродію Кепе. Майор Данкен наказав мені підходити до острова тільки тоді, коли всі внизу. Йому, розумієте, не треба в цих водах більше лоцманів, ніж то потрібно королю.
— Пф’ю-ю-у — аж присвиснув Кеп.— Це гарне мені діло! Як це лізти сюди поміж корчі та скелі, саме коли на палубі ні душі! Та із цієї протоки навіть справжній йоркський лоцман ніколи не вибереться.
— Я вважаю, сер,— відповів, посміхаючись, Джаспер,— що було б краще, якби ви залишили тендера в моїх руках, доки я доведу його цілим і неушкодженим до місця призначення.
— Ми так і зробили б, так і зробили б, Джаспере, коли б не та обставина... а обставини ці занадто вже серйозні, й жодна обачлива людина не дивитиметься на них крізь пальці.
— Ну, будемо сподіватися, сер, що цим «обставинам» незабаром уже буде край. Якщо так і далі держатиметься вітер, то менш як за годину ми будемо на місці, і тоді вже вам не треба буде остерігатися ніяких «обставин», пов’язаних зі мною.
— Гм!..
Кепові нічого більше не залишалося, як мовчки пристати до сказаного, а що все начебто й справді потверджувало Джасперову щирість, то старому морякові довелося-таки здатися. Що й казати, це було нелегко для такої чутливої до «обставин» людини, яка до того ж ще й знала, що «Вітрогон» перебуває зовсім близько від такого старого й такого відомого па весь кордон порту, як Фронтенак.