Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор
- Автор: Конквест Роберт
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-325-00461-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор». Краткое содержание книги:
«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
Оригінал електронної версії книги знаходиться за адресою http://zhnyva33.narod.ru
Щоб провести в життя сталінську директиву, партійне керівництво дало вказівку провести чергову мобілізацію місцевих сільських активістів, на допомогу яким прислали міських комуністів та комсомольців.
І знову, як і під час депортування «куркулів», активісти ревно бралися виконувати чергове огидне завдання — нав'язувати волю партії невинним чоловікам, жінкам і дітям. Але якщо в 1930 р. йшлося лише про позбавлення людей їхнього майна та виселення, то цього разу вони мали прирікати людей на голодну смерть.
Деякі активісти, навіть якщо раніше вони не відзначалися доброчинністю, намагалися бути справедливими до селян. Іноді порядний активіст, особливо якщо він втратив свої колишні ілюзії щодо намірів партії, міг дещо зробити, щоб допомогти селу, намагаючись водночас не викликати незадоволення своїх шефів, або, що було навіть важче, не дати зліснішим зі своїх підлеглих приводу звинуватити його в м'якотілості. Тих із них, хто занадто переходив межі насильства (або корупції), влада здебільшого пробачала, але могла й усунути. Інколи колгоспне керівництво, всупереч вказівкам вищих партійних та радянських органів, таємно розподіляло частину зерна серед колгоспників. Якщо наступний урожай виявлявся добрим, обласні власті могли залишити подібну «помилку» поза увагою.
Деяких активістів становище спонукало до відкритішої непокори. Одного молодого комуніста направили до села Мурафи Харківської області. Через деякий час він зателефонував своєму керівництву, доповів, що зміг виконати державний план заготівлі м'яса, однак лише ціною людських трупів. Після цього він утік із села. В іншому селі, що раніше симпатизувало більшовикам, а під час революції служило базою для «червоних партизанів» Струка, група молодих активістів розчарувалася в радянській владі і в 1933 р. відтяла голову керівникові сільських комуністів.
Навіть у 1932 р., після серії партійних та інших чисток останніх років, серед голів колгоспів та місцевих партійних керівників можна було зустріти таких, які не хотіли більше брати участь у злочинних акціях, спрямованих проти свого народу. У серпні 1932 р., коли стало очевидно, що державні завдання по заготівлі зерна виконати неможливо, трагічна подія сталася у с. Михайлівка Сумської області. Голова колгоспу, член партії та колишній партизан на прізвище Чуєнко розповів колгоспникам про план заготівель, а тоді заявив, що не має наміру віддавати зерно без згоди тих, кому воно належить. Тієї ж ночі він залишив село, але ОДПУ захопило його і ув'язнило разом із головою сільради. Наступного дня стався «жіночий бунт», учасниці якого вимагали звільнення заарештованих, зменшення податку, виплати заборгованої селянам платні, а головне — зменшення зернових норм. У результаті судового процесу 67 осіб відправили до концтабору, а деяких селян, у тому числі і Чуєнка, розстріляли.
Протягом другої половини року офіційні засоби масової інформації постійно критикували голів колгоспів та місцевих комуністів. Партійний часопис «Більшовик України» (1932. № 19–20) звинувачував їх у тому, що вони «приєдналися до куркулів і петлюрівців і стали не борцями за хліб, а агентами класового ворога». Насправді ж їхня «вина» полягала в тому, що вони видавали селянам зерно, відповідно до зароблених трудоднів, замість того, щоб здати його державі. Сучасний радянський дослідник, посилаючись на архівні джерела, повідомляв навіть, що в 1932 р. «деякі колгоспи Північного Кавказу та України уникли організаційних впливів партії та держави» (Мошков Ю.А. Зерновая проблема в годы сплошной коллективизации сельского хозяйства СССР в 1929–1934 гг. М., 1962. С. 215).
Протягом осені в українських парторганізаціях знову чулися нарікання на колгоспи, які розподіляли «все зерно… весь урожай» серед місцевих селян (див., наприклад, «Вісті». 1932. 1 верес.). Подібні дії місцевих властей Хатаєвич затаврував як «антирадянську» акцію. Друкований орган КП України нарікав («Коммунист». 1932. 24 листоп.) на секретарів місцевих партійних організацій сіл Катеринівка та Ушаківці, які відмовлялися виконувати розпорядження про заготівлю зерна. І то не були ізольовані акти.
Траплялися й інші випадки, коли колгоспне керівництво зазнавало критики радше за ухилення, аніж невиконання наказів. Наприклад, деякі керівники «притримували» зерно, вдаючись до різних «оманливих засобів». Центральні партійні друковані органи продовжували піддавати нападкам «пасивні лицемірні стосунки між деякими партійними організаціями та прокуркульськи настроєними опортуністами» в Україні (див.: «Правда». 1932. 16 листоп.). Загалом загострення ситуації на селі тепер пояснювали останньою спробою усередині партії перешкодити Сталіну консолідувати владу (йдеться про «контрреволюційну групу Рютіна», оскільки «правих куркульських агентів тоді ще не викрили і не виключили з партії»),