Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор
- Автор: Конквест Роберт
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-325-00461-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор». Краткое содержание книги:
«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
Оригінал електронної версії книги знаходиться за адресою http://zhnyva33.narod.ru
Активіст, сам виходець із села, знав дуже добре, що ями, повні зерна, — це міф. Вони дійсно існували на початку 20-х років, але вже давно зникли від того часу. Але загалом, загроза Косіора дає можливість побачити спрямування сталінського аналізу та його наступну програму у відповідному світі.
За нормальних обставин Україна та Північний Кавказ забезпечували країну половиною усього ринкового зерна. В 1926 р., коли було зібрано найкращий урожай перед колективізацією, Україна здала 3,3 млн т зерна (21 % урожаю). В доброму врожаї 1930 р. ця кількість зросла вже до 7,7 млн т (33 % урожаю). І хоч частка України становила лише 27 % усього урожаю зерна в Радянському Союзі, вона мала забезпечити 38 % зернових заготівель.
У 1931 р. перед Україною поставлено вимогу про здачу тих самих 7,7 млн, у той час як зібрано було лише 18,3 млн т, тобто 42 % (майже 30 % зерна втрачено через погано зорганізоване колективне збирання урожаю). Відомо, що українське керівництво намагалося переконати Москву зменшити цю кількість, але безуспішно. З цим проханням зверталися також до окремих московських керівників. Під час відвідин Мікояном Південної України в 1931 р. його запевнили, що таку кількість зерна здати неможливо.
Фактично на державні заготівельні пункти було відправлено 7 млн т. Це означало, що Україна прирікалася на голод, який врешті і вразив її наприкінці весни 1932 р. Бо лише по 100 кг зерна на душу населення було залишено для мешканців українського села.
Зайве говорити про те, що ці заходи викликали нові партійні чистки. Про них оголосили в цілому ряді округів у січні 1932 р., і завжди причиною були незадовільні сільськогосподарські роботи чи «правий опортунізм». Нарікання на українську хлібоздачу в цілому, яку називали «ганебно відсталою» і т. п., стали постійною темою центральної преси. Я розшукав 15 статей лише в самій «Правді» між січнем та липнем 1932 р.
У липні цього року уряд прийняв фатальне рішення, яке спричинило катастрофу наступних восьми місяців. Сталін знову поставив вимогу про здачу 7,7 млн т зерна з урожаю 1932 р. (14,7 млн т), який в умовах колективізації складав лише дві третини урожаю 1930 р. Далися взнаки також несприятливі погодні умови у деяких областях (у деяких місцевостях була посуха). І все ж провідний радянський експерт з проблем посухи зазначає з цього приводу, що вона не була такою сильною, як у неголодовому 1936 р., до того ж Україну вона вразила менше, ніж інші райони країни. Але навіть той урожай, який вдалося зібрати у 1932 р., характеризують як сам по собі непоганий (вищий кількісно, наприклад, ніж урожай 1928 р.), якби зібране зерно цього врожаю не стало об'єктом свавільних конфіскацій. Українським керівникам було ясно, що запропонований обсяг поставок був не лише надмірним, але просто нездійсненним. Після довгих дискусій їм урешті-решт удалося скоротити цю кількість до 6,6 млн т, але навіть і ця цифра була все ще далека від реальної.
Це сталося 6–9 липня 1932 р. на «Третій всеукраїнській конференції» КП України, на якій Молотов і Каганович репрезентували Москву. Відкрив конференцію Косіор. У деяких місцевостях, заявив він, відчувається вже «серйозна нестача хліба». І додав, що «деякі товариші схильні пояснити труднощі у весняній посівній кампанії розмірами планів зернових заготівель, які вони вважають нереальними… Дехто вважає, що наш темп і наші плани занадто напружені». Він зауважив, що така критика надходила з областей, але також і від самого українського ЦК. Більше того, всім повинно бути ясно, що якби держава дійсно потребувала зерна, цю потребу можна було б задовольнити шляхом справедливішого розподілу тягаря, оскільки урожай вСРСРу цілому був дещо вищий, ніжпопереднього року (див., наприклад, «Народное хозяйство СССР в 1958 г.»,М., 1959).
Скрипник відверто розповів на конференції про численні скарги селян, які жалілися йому, що «в нас усе забрали» (див.: «Вісті». 1932. 11 лип.). Косіор, Чубар та інші керівники також твердили, що зернові норми були надмірні. «Правда» у номері від 7 липня 1932 р. повідомляла, що Чубар, як голова українського радянського уряду, заявив: проблема частково полягає в тому, що колгоспи прийняли нереальні плани. Його подальші слова стосувалися, очевидно, вищого партійного керівництва: «Було б неправильно прийняти наказ незалежно від його доцільності, а потім намагатися викривити партійний курс, зруйнувати революційний закон і порядок, знищити колгоспне господарство, виправдовуючи все це наказами згори».