Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
Мине кілька годин — і приплив, наростаючи та набухаючи, рине в дуврську ущелину та захопить її з бою. Перші хвилі вже зашуміли. Слідом за розбурханим валом, який увібрав у себе розгойданість усього Атлантичного океану, начеб збиралися ринути сюди всі його води. Ні шквалу, ні урагану, просто потужна хвиля, яка містила в собі велетенську силу поштовху, що кинула її одним махом на дві тисячі льє — від берегів Америки до Європи. Ця хвидя — гігантський важіль океану — наштовхнулась би на роззявлений зів рифу і, притиснута до двох Дуврів — сторожових веж, двох стовпів ущелини, здуваючись від перепони, відкидувана крутосхилом, підганяна вітром силоміць, оволоділа б рифом і, подолавши перешкоду, вся в чорториях, з несамовитістю скованої стихії ввірвалася б у тіснину між двох стін, натрапила б там на бот та Дюранду і розбила б їх на друзки.
Супроти такої випадковості потрібен був заслон. І Жільят мав його. Слід було перешкодити припливові зразу ж увірватися в протоку, слід було відвести нищівний удар і водночас дозволити хвилі наростати, перегородити риф, але не закрити доступу до нього, стати чолом проти припливу, але й не відступатися перед ним, попередити натиск води біля входу, бо саме в цьому й полягала небезпека, замінити навалу впуском, приборкати дику, оскаженілу хвилю, перетворивши її несамовитість у лагідність. Треба було замінити перепону, що дратувала, перепоною, котра заспокоює.
Жільят із властивою йому спритністю — а вона сильніша за будь-яку силу, — звиваючись, мов та серна в горах чи мавпа в лісі, користуючись при карколомних і небезпечних стрибках найменшими виступами, з мотузкою в зубах і молотком у руці, то кидаючись у воду, то вистрибуючи з неї, плаваючи між хвилями, видряпуючись на скелю, відв'язав перлінь, на якому висів уцілілий шматок борту Дюранди, що щільно прилягав до підніжжя Малого Дувру, зробив на кінцях перліня щось на зразок петель і, накинувши їх на величезні цвяхи, вбиті заздалегідь у граніт, прив'язав його до скелі, потім, повернувши на цих петлях пристрій з дощок, схожий на підйомний щит шлюзу, поставив його боком, як перо стерна, напереріз потокові, що відштовхнув і
притиснув один його край до Великого Дувру, а другий тримався на петлях із перліня біля Малого Дувру; потім закріпив свою загороду на Великому Дуврі так, як це було зроблено на Малому; скориставшись з вертикального ряду цвяхів, так само заздалегідь загнаних у граніт, міцно принайтовив велетенський дерев'яний бар'єр до обох стрімчаків біля входу в протоку, затягнувши на цій греблі навхрест ланцюги, ніби перев'язь на латах. Не минуло й години, як перед припливом виросла загорожа, і вузенька вуличка в скелях ніби закрилася брамою.
Скориставшись з припливу, Жільят із вправністю акробата поставив цей могутній щит, це важке нагромадження балок і дощок, яке, лежачи на воді, було б плотом, а ставши пругом, перетворилося на стіну. Фокус, можна сказати, був здійснений з такою швидкістю, що море не встигло отямитись.
То був один із тих випадків, коли знаменитий Жан Бар міг би проголосити свої вікопомні слова, якими він звертався до морських хвиль кожного разу після вдалого уникнення корабельної катастрофи: «Що? Спіймав облизня, англійцю?» Відомо, що Жан Бар, коли хотів образити океан, то називав його англійцем.
Перегородивши протоку, Жільят подумав про човна. Він попустив линви обох якорів аж так, щоб бот міг піднятися разом із припливом; далі він зробив те, що в давнину мореплавці називали «завести шпринги». При цьому всьому Жільят не був захоплений зненацька, випадок був передбачений; знавець міг переконатися в цьому з двох брам-гордень-блоків, прикріплених на зразок такель-блоків до корми бота; через них проходили два троси, кінці яких були ув'язані в рими обох якорів. А тим часом вода все прибувала, приплив наростав, а під цю пору, навіть коли на морі тихо, удари хвиль можуть досягти велетенської сили. Все, що передбачав Жільят, сталося. Вода несамовито накидалась на загорожу, натискала на неї, здиблювалася вгору і пробивалася низом. У відкритому морі скаженіли хвилі, воду в тіснині морщили тільки брижі, туди просочувались лиш приборкані струмінці. Жільят придумав щось на зразок Кавдінської ущелини в морі. Приплив був переможений.
VIII
Скорше ускладнення, ніж розв'язка
Настала небезпечна хвилина. Тепер треба було спускати машину в човен.
Жільят якийсь час розмірковував, охопивши чоло лівою рукою і спершись ліктем на долоню правої.
Потім він піднявся на зруйнований пароплав, одна частина якого, машина, повинна була відділитись, а друга, корпус, — лишитися на місці.