Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
Настав час кінчати. Як ми вже казали, Жільят не відчував утоми, бо не допускав її, зате інструменти зазнали її сповна. Кузня мало-помалу ставала непридатною для вжитку. Кам'яне ковадло розкололося. Піддувало почало погано подавати повітря: водоспад — джерело енергії — був із морської води, тому всі стики приладу позабивало сіллю і ним важко було орудувати.
Жільят подався в бухту «Людина», уважно оглянув бот і впевнився, що все в належному стані, зокрема й чотири кільця, вкручені ним у правий і лівий борти; потім він підняв якір і, замахавши веслами, пригнав барку до Дуврів. Прохід між двома Дуврами був саме такий завширшки, що в нього можна було загнати бот. Вистачало і ширини, і глибини. З першого ж дня Жільят звернув увагу на те, що човна можна підвести під саму Дюранду.
І все ж цей маневр був надзвичайно важкий, він вимагав ювелірної точності. Вводити човен у тіснину треба було дуже обережно, тим більше що Жільят, зважаючи на свою кінцеву мету, змушений був заганяти його задньою частиною, тобто стерном уперед. Важливо було, щоб щогла і такелаж бота залишились попереду Дюранди, проти вузької горловини протоки.
Таке ускладнене маневрування виявилось нелегким завданням навіть для Жільята. Тут уже не досить махнути стерном, як це було при вході в бухту біля скелі «Людина», тут доводилося одночасно пхати, тягти, веслувати і вимірювати лотом глибину. Жільят згаяв на це не менше п'ятнадцяти хвилин, але досяг свого. Через п'ятнадцять-двадцять хвилин бот був уже під Дюрандою. Він стояв ніби на шпринзі. За допомогою двох якорів Жільят поставив його фертоїнг. Великий якір був закинутий таким чином, щоб човен міг витримати найсильніший і найнебезпечніший, тобто західний вітер. Потім за допомогою ганшпуга і шпиля Жільят спустив у човен на підготовлених для цього стропах обидва ящики з розібраними колесами. Ящики замінювали баласт.
Позбувшися ящиків, Жільят прив'язав до гачка на ланцюгу шпиля стропи нокталей, які повинні були регулювати й гальмувати великі талі.
Зараз для Жільята вади бота виявились достоїнствами: на ньому не було палуби, і тому вантаж можна опустити глибше: поставити його просто на дно; щогла стояла в передній частині, мабуть, аж занадто близько до носа, тому вантажити було зручніше; оскільки ж щогла не торкалася днища Дюранди, то ніщо не повинно завадити Жільятові відчалити; бот був схожий на дерев'яний черевик, нема нічого стійкішого і надійнішого у плаванні, як човен такої форми.
Аж тут Жільят помітив, що море розхвилювалося. Він оглянувся, щоб дізнатися, звідки повіяв вітер.
VII
Несподівана небезпека
Дув невеликий бриз, але з заходу — погана й улюблена звичка вітру в пору рівнодення.
Приплив у Дуврському рифі залежно від вітру поводиться по-різному. Хвилі ринуть у протоку то зі сходу, то з заходу — звідки вітер повіє. Якщо море насувається зі сходу, воно спокійне і лагідне, а якщо з заходу, то воно стає несамовитим. Пояснюється це тим, що східний вітер, який віє із землі, не надто сильний, а західний вітер, промчавши над океаном, несе з собою могутнє дихання безмежних надводних просторів. Навіть ледь помітний західний вітерець вселяє тривогу. Він котить величезні буруни з безбережного простору, заганяючи в тіснину багато хвиль нараз.
Вода, яка рине у вузьку протоку, завжди страшна. Така вода схожа на юрбу; надмір будь-чого подібний до рідини, коли те, що намагається вміститися, кількістю переважає те, що може вміститися; в юрбі неминуча штовханина, а в протоці бурління вод. Поки над морем панує західний вітер, хай навіть найлегший обриз, — а таке в Дуврах буває двічі на день, — в тіснині зривається справжній шторм. Приплив наростає, вода натискає, скеля опирається, протока впускає воду неохоче, хвиля, яку вітер заганяє в неї силоміць, спинається вгору і реве, розлютований вал б'є фасадні стіни обабіч океанської вулички. Тому Дуври, досить тільки війнути найменшому вітерцю із заходу, показують незвичайне видовище: довкола рифу тиша і спокій, а в протоці справжня буря. У такому місцевому та обмеженому хвилюванні нема нічого спільного зі справжньою грозою: це тільки бунт води, але він жахливий. Що ж до північних та південних вітрів, то вони дмуть упоперек рифу, і вода в протоці тільки злегка брижиться. Пригадаймо собі невеличку деталь: східний вхід у протоку прилягав до скелі «Людина»; небезпечні західні ворота були з протилежного кінця рифу, якраз між двома Дуврами.
Саме біля цих західних воріт і перебував Жільят із Дюрандою, що зазнала катастрофи, і баркою, поставленою фертоїнг.
Нова катастрофа здавалась неминучою. Для того щоб вона трапилася неодмінно, досить було того кволого вітер-ця, який війнув під ту пору.