Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
Він перерізав чотири стропи, якими були прикріплені до правого і лівого борту Дюранди чотири ланцюги труби. Стропи були зі шнурків, і ніж перетяв їх швидко. Чотири ланцюги, що їх більше ніщо не тримало, повисли вздовж труби. Він швидко піднявся з судна на свою споруду, постукав ногою по перекладинах, оглянув талі, перевірив блоки, поторгав канати, помацав підв'язані кінці, переконався, що непросмолена мотузка промокла не дуже, впевнився, що все на місці й тримається міцно, і, зістрибнувши з балки на палубу, став біля шпиля на тій частині Дюранди, яка повинна була назавжди повиснути між Дуврами. Саме тут і було його робоче місце.
Зосереджений, схвильований, але тим хвилюванням, яке допомагає в праці, він окинув останнім поглядом талі, тоді схопив терпуг і почав перепилювати ланцюг, на якому все трималося.
В гуркотняві моря пролупав скрегіт терпуга.
Ланцюг шпиля, прив'язаний до сейталей, що регулювали рухом, був у Жільята просто під рукою.
Раптом почувся тріск. Ланка ланцюга, перепиляна більш як наполовину, лопнула; уся споруда захиталася. Жільят ледве встиг підхопити сей-талі.
Перепиляний ланцюг брязнувся об граніт, усі вісім линв натягнулися, випиляна і вирубана частина днища відділилася від корабля, черево Дюранди розверзлось, і під кілем показалася чавунна плита машини, що повисла на линвах.
Якби Жільят своєчасно не схопив кінець сейталей, усе впало б. Але його могутня рука виявилась на місці; машина почала плавно опускатися. Коли брат Жана Бара Пітер Бар, моцак, розумака і п'яниця, бідний дюнкеркський рибалка, який був на «ти» з адміралом Франції, рятував галеру «Ланжерон», котру спіткало лихо в Амблетезькій бухті, то для того, щоб вивести цю важеленну плавучу озію з бурунів та розлютованих хвиль, він зв'язав морською тростиною велике вітрило, перед тим скачавши його валком, — він сподівався, що очерет потріскається і це дасть можливість вітрові надути велике вітрило. Він надіявся на ламкість тростини, так само, як Жільят на те, що ланцюг розірветься; тут така сама зухвала сміливість, що увінчалася таким самим разючим успіхом.
Кінець сейталей, за який ухопився Жільят, тримався міцно і працював прекрасно. Пригадаймо, що він був призначений для приборкання сил, зведених воєдино і погодинних у своїй дії. В цих сей-талях було щось подібне до булінь-шпрюйта; тільки замість того, щоб брасопити вітрило, вони утримували в рівновазі машину.
Жільят стояв, поклавши руку на шпиль, і, так би мовити, стежив за пульсом свого винаходу.
Він виправдав найкращі Жільятові сподівання. Виявилась дивовижна узгодженість діючих сил.
Поки машина, відділившись від Дюранди за допомогою блоків, опускалася на човен, човен піднімався до машини. Рештки розбитого корабля і судно порятунку, допомагаючи одне одному, взаємно зближувалися. Вони самі шукали одне одного і наполовину полегшували собі працю.
Приплив, безшумно здуваючись між Дуврами, піднімав бот угору і наближав його до Дюранди. Він був не тільки переможений. Мало того — він був приручений. Океан став частиною механізму.
Хвилі, що прибували, піднімали бот безшумно, плавно, майже обережно, ніби він був порцеляновий.
Жільят поєднував і погоджував обидва види роботи — роботу води і роботу свого пристрою — і, занімівши біля шпиля, як грізна статуя, що наказує зразу всім рушійним силам, узгоджував швидкість спуску зі швидкістю підйому припливу.
Жодного стрибка водної стихії, жодного разу не заїли талі. Це була незвичайна співпраця підкорених сил природи. З одного боку, діяв закон земного тяжіння, який опускав машину, з другого — закон припливу, який піднімав човен. Притягання небесних світил, тобто причина припливу, і притягання землі, тобто причина ваги тіл, начеб змовились служити Жільятові. Вони підкорялися без вагань і без зволікань: під дією людської волі ці пасивні сили ставали активними помічниками. Робота просувалася вперед, і відстань між ботом та розбитком непомітно меншала. Зближалися вони мовчки, так, неначе присутність людини наганяла на них страх. Стихія одержала наказ і виконувала його.
Майже в ту саму мить, коли вода перестала підніматися, перестали розмотуватись мотузки. Раптом, але без поштовху, талі зупинилися. Машина, ніби поставлена людською рукою, опинилася в човні. Вона стояла просто, насторчак, незрушно, міцно. Чавунна плита-підставка усіма чотирма кутами рівномірно вперлася в днище бота. Справа була завершена. Жільят розгублено озирнувся.
Доля дарувала цьому бідоласі небагато радощів. Велике щастя пронизало його, мовби стрілою. По тілу розлилася кволість; нітрохи не хвилюючись до цього часу, він затремтів, побачивши, що здобув перемогу.