Трудівники моря

Туди? А що це таке? І що там?

Ця зацікавленість, очевидно, походить від того, що людина прагне проникнути в галузь забороненого, адже всі мости довкола неї зірвані. Нема ковчега для подорожі в безконечність. Але заборонене притягує, бо воно — безодня. Туди, де не ступить людська нога, сягне погляд; туди, де поставлено межу людському зорові, може проникнути думка. Нема людини, яка б не зважилась на це, хоч би якого слабкою і нікчемною вона була. Людина, в залежності від своєї природи, або намагається збагнути, або зупиняється перед незрозумілістю ночі. Для одних вона — перепона, для інших — простір. Похмуре видовище. В ньому ховається незбагненне.

Хай би яка була ясна ніч, вона все одно — товща темряви. Вона несе з собою грозу, бо вона — товща випарів. Безмежне і чинить опір, і піддається водночас, замикаючись для досвіду і відкриваючись для здогадів. Від нескінченних цяточок бездонність темряви стає ще чорніша. Рубін, іскри, зорі. Їх присутність у невідомому безперечна; сягнути до них і торкнутися їх ясності — це страшне зухвальство. Це віхи творіння в безконечності, це знаки віддалей там, де більше нема віддалей; це якесь неможливе і водночас реальне мірило рівня глибин. Блищить мікроскопічна точка, а за нею інша, за тією ще одна, за другою — ще третя; вони ледве помітні, і вони гігантські. Сяйво, що йде від них, — палаюче багаття, те багаття — зірка, та зірка — сонце, те сонце — всесвіт, той всесвіт — ніщо. Всяке число — нуль перед безконечністю.

Такі світи-ніщо існують. Переконуючись у цьому, людина починає розуміти різницю між поняттями «ніщо» і «небуття».

Недосяжне в поєднанні з непроникним, непроникне в поєднанні з нез'ясовним, нез'ясовне в поєднанні з незмірним — ось що таке небо.

Споглядання його породжує піднесене почуття; просвітлена глибоким здивуванням, душа людини ширяє в надхмарних висотах.

Побожний трепет властивий тільки людині; тварині він невідомий.

Людський розум бачить у цьому священному страхові доказ своєї нікчемності і своєї сили.

Темрява є чимось єдиним, тому вона примушує здригатися. Водночас вона складна, тому вона наводить жах. Її єдність тисне на наш мозок і позбавляє волі до опору. Її складність примушує нас озиратися довкола себе; виникає острах, що вона раптом нападе на нас зненацька. Людина здається, але тримається насторожі. Вона перед обличчям Всеохопного — звідси її покірність, вона перед обличчям Багатоманітного — звідси її недовірливість. В єдності пітьми ховається множинність. Таємнича множинність, видима в матерії, осяжна в думці. І все це перебуває в німотному мовчанні — ще одна причина бути напоготові.