Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
Хіба година — не та ж хвилина? Накручений механізм продовжує свій незворушний хід, не відповідаючи людині. У зоряному небі постають перед нами видива коліщат, маятників, противаг. То натхненне споглядання, яке злилося з натхненними роздумами. То сама єдність і до того ж сама абстрактність. Поза тим нема нічого. Людина почуває себе ув'язненою. Вона опиняється в лабетах темряви. Втеча немислима. Людина опиняється в зубчастих колесах механізму, вона — невіддільна частина від цілого, вона відчуває, як незнане в ній зливається з незнаним поза нею. Це велике провістя смерті. Яка болісна туга і водночас яке захоплення! Злитися з безконечним, увійти в своє безсмертя, і — хто знає! — може, у вічність; відчути у хвилі цього чудового потоку всесвіту незнищенну сутність свого «я»! Дивитись на зорі і казати: «Я — душа, подібна до вас!» Дивитись у темінь і гукати: «Я — безодня, така ж, як і ти!»
Все це тяжіло над Жільятом, підсилене його самотністю. Чи розумів він це? Ні. Чи відчував він це? Так.
Жільят був наділений великим бентежним розумом і великим незайманим серцем.
VI
Жільят ставить бот у бойову позицію
Врятування машини, що його задумав Жільят, як ми вже казали, було підготовкою до справжньої втечі. Адже нам відомо, скільки слід мати терпіння, щоб втечу підготувати. Відомо також і те, що для цього потрібна неабияка винахідливість. Винахідливість доходить до чудодійства, а терпіння межує із смертною мукою. Наприклад, якийсь Томас, в'язень замку архангела Михаїла, зумів сховати половину стіни в свій сінник. Інший, в'язень Тюльської тюрми, в 1820 році зрізав свинець з плаского даху у галереї, під якою було місце прогулянок засуджених. Яким ножем? Годі комусь це збагнути. Він же й розплавив цей свинець. Де він здобув вогню? Невідомо. Розплавлений свинець він вилив у форму. В яку форму? Це відомо: зроблену з хлібної м'якушки. Зі свинцю за допомогою цієї форми він вилив ключ, а ключем відімкнув замок, хоч перед тим бачив тільки дірку від того замка. Вправність нечувана. Між іншим, такою ж був наділений і Жільят. Він міг би піднятись на урвище Буарозе і спуститися з нього. Він був Тренком розбитого пароплава і Латюдом машини.
Море, наче тюремний наглядач, чатувало на нього.
До речі, нагадаю: хоч який неприємний і недоречний був дощ, Жільят і з нього мав користь. Він трохи поновив свій запас прісної води, але його спрага була невтоленна, і він спорожнював свій дзбан майже так само швидко, як наповнював. Одного дня — останнього дня квітня, як мені здається, чи, може, першого дня травня — усе було нарешті готове. Плита, на якій стояла машина, була ніби в рамі між вісьмома линвами: чотири з
одного боку, чотири — з другого. Шістнадцять отворів, через які були пропущені линви, на палубі і в підводній частині судна з'єднувались пазами, прорізаними пилкою. Внутрішня обшивка судна була теж розпиляна пилкою, дерев'яні частини розрубані сокирою, залізні перепиляні терпугом, обшивка підводної частини відокремлена зубилом. Ту частину днища, на якій машина стояла, Жільят обрубав з чотирьох боків у вигляді прямокутника, щоб спустити її разом із машиною, для якої вона мала правити за подушку. Вся ця страхітлива гойдалка трималася тільки на одному ланцюзі, який чекав, поки по ньому тернуть терпугом. У такій стадії роботи, коли все вже підготовлено і ось-ось має настати кінець, поспіх — це теж обережність.
Саме відплив — найзручніша хвилина.
Жільятові вдалося зняти колінчатий вал коліс пароплава, краї якого могли перешкодити при спуску машини. Він зумів вертикально прилаштувати цю тяжку частину всередині клітки машини.