Людина без властивостей. Том I
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 9789662355017
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том I». Краткое содержание книги:
Обидва начальники відділів вислухали доповіді з усмішкою, сповненою гідности; вони сиділи в розкішних шкіряних фотелях, що стояли на м’якому червоному килимі, за темно-червоними Гардинами на високих вікнах, мовби препаровані для вічности, як муха в бурштині, обстановкою біло-золотистої кімнати часів іще Марії Терезії; начальники з’ясували, що прогалину в системі вони тепер принаймні виявили, хоч заповнити її буде й важко.
— Ми в департаменті, — хвалився його начальник, — опрацьовуємо кожну публічну заяву; але ж у понятті публічности слід дотримуватись бодай якихось меж. Я вам Гарантую: будь-яку репліку, кинуту депутатом у якому-небудь ландтазі в нинішньому році, можна знайти в наших архівах за десять хвилин, а будь-яку репліку останніх десятьох років, якщо вона стосується зовнішньої політики, — щонайдовше за півгодини. Те саме стосується й будь-якої політичної газетної статті; мої люди працюють сумлінно. Але це — коли йдеться про конкретні, сказати б, відповідальні висловлювання, пов’язані з певними обставинами, силами й поняттями. І якщо поставити запитання суто професійно, то в котрий із розділів чиновник, роблячи виписки чи складаючи каталог, має занести есей, автор якого лише від власного ім’я… ну, кого б узяти для прикладу?
Туцці з готовністю допоміг йому, назвавши ім’я одного з тих наймолодших письменників, що бували в Діотиминому салоні.
Начальник департаменту преси звів на Туцці стривожений погляд, ніби недочувши.
— Що ж, нехай буде він. Але де провести межу між тим, на що слід звернути увагу, й тим, що можна проминути? Були ж бо вже навіть політичні вірші. То що ж, треба кожного віршомаза?… Чи, може, лише тих, хто пише для Бурґтеатру?…
Обидва засміялися.
— Як узагалі витягти й не помилитися саме те, що мають на увазі такі люди, хай це будуть навіть самі Шілер чи Ґьоте?! Глибокий сенс є в цьому, звісно, завжди, але коли йдеться про цілі практичні, то такі люди через кожнісіньке слово суперечать самі собі.
Тим часом обидва зрозуміли, що наражаються на небезпеку взятися за щось «неможливе», якщо вживати це слово зокрема й з тим присмаком суспільної комічности, який так тонко відчувають дипломати.
— У нашому міністерстві не можна завести цілий штат літературних і театральних критиків, — зауважив, усміхнувшись, Туцці, — але, з другого боку, коли вже звернули на це увагу, то не можна й заперечувати, що такі люди значною мірою впливають на формування поглядів у світі, а відтак — і на політику.
— Цього не роблять у жодному міністерстві чужоземних справ світу, — прийшов йому на допомогу начальник преси.
— Атож. Але крапля камінь точить. — На думку Туцці, це прислів’я дуже добре виражає певну небезпеки. — Може, не завадило б усе ж таки вжити яких-небудь організаційних заходів?
— Не знаю, я щодо цього маю сумніви, — промовив другий начальник відділу.
— Я, звісно, теж! — додав Туцці.
Під кінець цієї розмови його пойняло якесь прикре відчуття, так ніби в нього обіклало язика, і йому було не втямки — чи він молов дурниці, чи це все ж таки ще поцінують як вияв проникливости, що нею він уславився. Начальник департаменту преси також не міг збагнути, що це насправді, і тому обидва пообіцяли один одному повернутися згодом до цього питання ще раз.
Начальник департаменту преси дав розпорядження замовити для відомчої бібліотеки всі праці Арнгайма, щоб хоч якось закрити це питання, а начальник відділу Туцці вирушив до політичного відділу, де звернувся з проханням доручити посольству в Берліні підготувати докладний звіт про особу Арнгайма. Це було все, що Туцці міг на цей час зробити, а поки той звіт не надійшов, він мав змогу розпитувати про Арнгайма лише в дружини, що було йому тепер вкрай неприємно. Він пригадав висловлювання Вольтера про те, що люди вдаються до слів тільки задля того, щоб приховувати свої думки, а до думок — лише задля того, щоб обгрунтовувати свої неправедні вчинки. Певна річ, дипломатія завжди в цьому й полягала. Але те, що хтось міг стільки, скільки Арнгайм, говорити й писати, щоб за словами приховувати свої справжні наміри, — це викликало в Туцці тривогу, як щось нове, що його загадку він мав розгадати.
53. Моосбруґера переводять до іншої в’язниці
Про вбивцю повії Крістіана Моосбруґера забули вже через кілька днів після того, як газети перестали друкувати звіти про судовий процес над ним, і збудження громадськости знайшло собі інші теми. Лише вузьке коло експертів клопоталося Моосбруґером і далі. Його захисник подав касаційну скаргу, зажадав призначити нову експертизу психічного стану засудженого й зробив іще дещо; страту на невизначений термін відклали, а Моосбруґера перевели до іншої в’язниці.