Євангелія від Ісуса Христа

ас! Богине Щасливих Мандрів, прийди нам на допомогу! А малі діти, що навіть говорити не вміли, додавали до загального хору зойків свій плач. Марія Магдалина також була там і шепотіла: Ісус, Ісус, хоч потерпала вона не за нього, бо знала, що Господь готує для нього щось набагато грандіозніше, аніж нічим не прикметна загибель від шторму, який потопить у морі лише кількох рибалок, вона повторювала: Ісус, Ісус, сподіваючись, що він зможе якось допомогти тим бідолашним, чия доля, схоже, була вже вирішена. А сам Ісус, що сидів у човні й бачив, який жах і розпач панує навколо, бачив, як хвилі перекочуються через борти човнів і заливають усе всередині, як ламаються щогли й на ганчірки перетворюються вітрила, а з неба ллють такі потоки води, які могли б затопити навіть імператорську галеру, Ісус бачив усе це й казав самому собі: Несправедливо буде, якщо ці люди помруть, а я залишуся живий, і Господь тоді, безперечно, мені дорікне: Ти міг би врятувати людей, що були з тобою, але не врятував, невже тобі не досить батька? — і біль від цього спогаду примусив Ісуса підхопитися і, стоячи на ногах із такою впевненістю, ніби під ним була тверда земля, а не дно розгойданого ураганом човна, він вигукнув, звертаючись до вітру: Стихни! — а потім, звертаючись до моря: Заспокойся! — і не встиг він промовити ці слова, як шторм угамувався, вітер стих, хмари на небі розступилися, і сонце засяяло своїм вічним сяйвом, принаймні вічним для тих, чий вік коротший, ніж у нього. Годі собі уявити, яка радість опанувала людей у човнах і на березі — поцілунки, обійми, плач від радості — ніхто ще не знав, чому буря закінчилася так раптово, усі, хто щойно врятувався від смерті, думали тільки про це, і якщо хтось і вигукував: Чудо, чудо! — то в ті перші хвилини ніхто не думав про те, що хтось міг бути автором того чуда. Але несподівано над морем запанувала тиша, інші човни оточили човен Симона й Андрія, й усі рибалки, не знаходячи слів від подиву, дивилися на Ісуса, вони пригадали, як, перекриваючи гуркіт урагану, пролунали слова: Стихни, заспокойся! — і їх викрикнув він, Ісус, той, хто наказував рибам, щоб вони йшли в сіті до людей, тепер наказав водам, щоб вони не віддали людей на з’їжу рибам. Ісус сидів на лаві веслярів, похнюпивши голову й переживаючи суперечливі почуття, де радість змішувалася зі смутком, так ніби щойно піднявшись на вершину високої гори, він знав, що тепер відразу йому доведеться спускатися. Але тепер люди, що оточили його у своїх човнах, чекали від нього слова, їм було не досить того, що він угамував вітер і заспокоїв води, він мусив пояснити їм, як це зміг зробити простий галілеянин, син теслі, коли сам Бог із холодною байдужістю віддав їх в обійми смерті. Тоді Ісус підвівся на ноги й сказав: Те, що ви бачили, не я зробив, а Господь, який моїми устами віддав морю наказ заспокоїтися, і я лише той язик, яким Господь скористався, щоб заговорити, згадайте пророків, про яких розповідає Святе Письмо. І сказав Симон, що був у тому самому човні: Так само як наслав бурю, Господь міг її відігнати, і ми сказали б: Господь дав і Господь забрав, але завдяки твоїй волі і твоїм словам нам було дароване життя, з яким ми вже мало не розлучилися на очах у Бога. Повторюю вам, це Бог дарував вам життя, а не я. І тоді заговорив Іоанн, молодший із синів Зеведейових, показавши своїми словами, що не такий він уже простий на розум: Це зробив, безперечно, Бог, бо він володіє всією силою та могутністю, але він зробив це через твоє посередництво, звідки я роблю висновок, що він хоче, аби ми взнали тебе. Ви вже мене знаєте. Ми знаємо тільки, що невідомо звідки прийшов чоловік і невідомо як наповнив наші човни рибою. Я Ісус із Назарета, син теслі, який помер на хресті, страчений римлянами, протягом тривалого часу я пас отару овець і кіз, більшої за яку я ніколи ніде не бачив, тепер я з вами тут, ловлю рибу й сподіваюся, що вже до самої своєї смерті залишуся рибалкою. Сказав Андрій, брат Симона: Не ти з нами, а ми повинні залишатися з тобою, бо якщо звичайній людині, якою ти, за твоїми словами, є, дається така могутність і спроможність застосовувати її, то самотність буде для тебе важкою, як камінь на шиї. Сказав Ісус: Залишайтеся зі мною, якщо вам так наказує серце, якщо, як сказав Іоанн, Бог хоче, щоб ви взнали мене, але нікому не розповідайте про те, що тут відбулося, бо ще не настав той час, коли Господь повідомить мені, який свій задум він має намір здійснити через мене. І сказав тоді Яків, старший із синів Зеведейових, що, як і його брат, не був таким простим на розум, як здавалося: Не думай, що народ мовчатиме, подивись на берег, бачиш, як вони чекають тебе там, щоб тебе прославити, а дехто від нетерпіння вже зіпхнув човна у воду, щоб приєднатися до нас, але навіть якби нам пощастило переконати їх, щоб вони, по можливості, берегли нашу таємницю, невже ти можеш бути певен, що в будь-яку мить, навіть супроти твого бажання, Бог не втілиться в тебе й не виявить свою присутність через посередництво твоє? Ісус похнюпив голову, він здавався втіленням смутку та безпорадності, і сказав: Усі ми в руках Господа. Ти більшою мірою, аніж ми, сказав Симон, бо він віддає тобі перевагу, тому ми будемо з тобою. До кінця, сказав Іоанн. Ми будемо з тобою доти, доки ти захочеш, щоб ми з тобою були, сказав Андрій. Доки зможемо, сказав Яків. До них наблизилися човни, які прийшли від берега, люди, що сиділи в них, вимахували руками, лунали славослів’я та благословення, й Ісус, змирившись, промовив: Що ж, вино налите, і треба випити його. Він не шукав поглядом у човнах Марію Магдалину, знав, вона чекає його на березі, як і завжди, й жодне чудо не примусить її відмовитися від цього чекання, і почуття глибокої та смиренної вдячності заспокоїло його серце. Коли човен причалив до берега, Ісус ніжно пригорнув її до себе й не здивувався, коли вона прошепотіла йому на вухо, притиснувшись обличчям до його мокрої бороди: Нічого не вдієш, ти програєш війну, зате виграєш усі битви, і потім, знову й знову відповідаючи на привітання людей, котрих вони проминали і котрі зустрічали його як полководця, що здобув перемогу у своїй першій битві, Ісус із Магдалиною та його друзі стали підійматися на крутий пагорб до рибальського села Капернаум, яке височіло над морем Генісаретським. Там жили Симон та Андрій, у чиєму домі Ісус на ті кілька днів зупинився.