Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
«Я точно знаю, що це відбувається зі мною насправді, — думає він. — Я не перебуваю зараз у якій-небудь палаті № 6 психіатричної клініки. Я — це я, я тут і я навіть тверезий, — принаймні поки що, — в мене за спиною Нью-Йорк. Так само, як і Джерусалемз-Лот, що в штаті Мен, з його неспокійними мерцями. А переді мною вся Америка з усіма її можливостями».
Ця думка додає йому наснаги, а наступна підносить ще вище: і можливо, не одна Америка, а дюжина їх… чи тисяча… чи мільйон. Якщо замість Форт-Лі на цьому боці мосту Лібрук, то, може, існує інша версія Нью-Джерсі, де містечко на іншому боці Гудзону називається Лімен, чи Леймену Лі-Блафс, Лі-Пелісейдс або Леґхорн-Вілідж. А раптом замість сорока двох континентальних Сполучених Штатів на іншому боці ріки Гудзон їх чотири тисячі двісті чи сорок дві тисячі й усі вони вишикували-ся у ряд вертикальної географії випадковості.
І він інтуїтивно розуміє, що, найпевніше, це правда. Він натрапив на величезне, а може, навіть нескінченне злиття світів. Це все Америки, але вони всі різні. Їх пронизують автостради, приховані шляхи, але він їх бачить.
Він швидко крокує до виходу з мосту, що веде в Лібрук, і раптом знову нерішуче зупиняється. «А раптом я не зможу повернутися? — думає він. — Що, як заблукаю і більше ніколи не знайду дороги до тієї Америки, де на західному боці мосту Джорджа Вашингтона знаходиться Форт-Лі, а президент Сполучених Штатів — Джеральд Форд (з усіх можливих кандидатів!)?»
Але потім думає: «То й що? Якого хріна?»
Ступаючи з мосту на територію Нью-Джерсі, він задоволено всміхається. Це вперше, відколи він правив заупокійну службу над могилою Денні Ґліка в містечку Джерусалемз-Лот, він відчуває полегшення. Повз нього йдуть двоє хлопців з вудками. «Хлопці, чи не міг би хтось із вас сказати мені: ласкаво просимо до Нью-Джерсі?» — питає Каллаген, усміхаючись ще ширше.
«Ласкаво просимо до Ен-Джей, чувак», — охоче відгукується один з них, але обидва тримаються подалі від Каллагена і зиркають на нього з недовірою. Він їх розуміє, але навіть ця прохолодна зустріч не зіпсує йому чудового настрою. Він почувається, наче людина, яку випустили з сірої безнадії тюрми на сонячне світло. Він пришвидшує ходу, навіть не озираючись, щоб кинути прощальний погляд на обрій Мангеттену. Нащо йому це? Мангеттен лишився у минулому. Багатоликі Америки, що чекають на нього попереду, — ось його майбутнє.
Він у Лібруку. Дзвоники мовчать. Згодом будуть і вампіри, і передзвін, пізніше будуть нові повідомлення, написані крейдою на хідниках і фарбою на цегляних стінах (і стосуватимуться вони не лише його). Згодом він побачить людей закону в їхніх примітних червоних кадилаках, зелених Лінкольнах і фіолетових седанах «Мерседес Бенц», людей закону з червоними, як від фотоспалаху, очима. Але не сьогодні. Сьогодні є лише сонячне світло в новій Америці на західному боці відновленого пішохідного мосту через Гудзон.
На Мейн-стрит він зупиняється перед забігайлівкою «Домашні обіди Лібрука» й читає оголошення у вітрині: «ПОТРІБЕН КУХАР ДЛЯ ШВИДКОГО ПРИГОТУВАННЯ СТРАВ». Дон Каллаген готував страви нашвидкуруч упродовж усього свого навчання в семінарії й працював мало не за двох у кухні «Домівки» на східному боці Мангеттену. Тож він гадає, що тут, у «Домашніх обідах Лібрука», йому будуть раді. Виявляється, що він не помилився, хоча вміння розбивати пару яєць на гриль однією рукою повертається до нього лише по тому, як він відпрацював три зміни. Власник ресторації, ходяча каланча на ймення Дікі Рудбахер, питає Каллагена, чи нема в нього часом яких проблем зі здоров'ям — «чогось заразного», як він це називає, — і коли Каллаген відповідає заперечно, просто одним кивком висловлює свою згоду. Він не запитує жодних документів, навіть номера соціального страхування. Натомість каже, що хотів би платити новому кухареві чорною готівкою, якщо той не проти. Каллаген запевняє, що він не проти.
«Ще одне», — каже Дікі Рудбахер, і Каллаген чекає продовження. Його важко чимось здивувати, але Рудбахер каже лишень: «Ти схожий на питущого».