Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Знаєте такий вираз — «Тото, ми вже не в Канзасі»? — спитав Каллаген.
— Десь ми це вже чули, — сухо відповіла Сюзанна.
— Справді? Так, бачу, що чули. Можливо, якось ви розповісте мені свою історію. Здогадуюся, що моїй розповіді буде далеко до вашої. Хай там як, але те, що я вже не в Канзасі, я збагнув, щойно дістався протилежного краю пішоходного мосту. Скидалося на те, що земля, на яку я ступаю, — це не Нью-Джерсі. Принаймні не той Нью-Джерсі, який я сподівався побачити на протилежному березі Гудзону. Там, біля нижнього бруса огорожі, лежала
зіжмакана газета. На мосту, крім нього, нема ні душі — хоча на великому висячому мосту ліворуч від нього тече потік транспорту. Каллаген нахиляється підняти газету. Прохолодний вітер з ріки ворушить його довге, до плечей волосся з сивиною.
Газетний аркуш лише один, але на першій сторінці назва — «Лібрук Реджистер». Каллаген ніколи в житті не чув про Лібрук. Звісно, це не дивина, адже він не спеціаліст із Нью-Джерсі, він навіть не бував там, відколи минулого року прибув до Мангеттену, але напевне він знає одне — місто на тому боці мосту Джорджа Вашингтона зветься Форт-Лі.
Потім його увагу привертають заголовки. Той, що вгорі, видається нормальним. «РАСОВА НАПРУГА В МАЯМІ СПАДАЄ». Нью-Йоркські газети останнім часом рябіли подібними статтями. Але як розуміти таке: «ВІЙНА ПОВІТРЯНИХ ЗМІЇВ ТРИВАЄ У ТІНЕКУ, ШТАТ ГЕКЕНСЕК», а під ним фото палаючого будинку? А ще фото пожежників на пожежній машині, але вони всі сміються! І як розуміти заголовок «ПРЕЗИДЕНТ АҐНЮ ПІДТРИМУЄ МРІЮ ПАСА ПРО СТВОРЕННЯ ПОЗАЗЕМНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ»? І чому внизу замітка кирилицею?
«Що зі мною сталося?» — запитує в себе Каллаген. Увесь час, поки тривала епопея з упирями й ходячими мерцями, навіть коли скрізь почали з'являтися оголошення про зниклих тварин, які вочевидь стосувалися його він не сумнівався у власному психічному здоров'ї. Але тепер, стоячи на тому кінці майже непомітного (і через те дивовижного!) мосту, де починався штат Нью-Джерсі, цього пішохідного мосту, яким не користується ніхто, крім нього, він нарешті вирішив, що з ним щось негаразд. Самої думки про те, що Спіро Агню міг стати президентом, уже досить, думає він, щоб людина з мінімальним політичним чуттям засумнівалася у своїй нормальності. Агню зганьбив себе багато років тому, ще навіть до того, як це зробив його шеф.
«Що зі мною сталося?» — дивується він. Але якщо його збожеволілий розум насправді все це вигадав, то він воліє про це не знати.
«Скинути бомби», — каже він і жбурляє рештки газети «Лібрук Реджистер» через поручні мосту. Вітер підхоплює їх і несе в бік мосту Джорджа Вашингтона. «Он вона, дійсність, — думає він. — Ті автівки, ті вантажівки, ті чартерні автобуси». Та раптом серед них його погляд вихоплює червоний фургон, який їде на гусеницях. Фургон цей завбільшки зі шкільний автобус середнього розміру, і над його дахом обертається криваво-червоний циліндр. На одному його боці написано «БЕНДІ», на другому — «БРУКС». БЕНДІБРУКС. Чи БЕНДІ-БРУКС. Що, в біса, таке Бенді Брукс? Він гадки не має. І ніколи в житті не бачив такого фургона, навіть уявити не міг, що таке пускають на шосе загального користування — Господи, ви тільки погляньте на ці гусениці!
Тож міст Джорджа Вашингтона теж не належить до безпечного світу. Чи вже не належить.
Каллаген береться за поруччя пішохідного мосту і міцно його стискає, бо на нього накочує хвиля млості, а разом з нею приходить слабкість у ногах. Поруччя видається достатньо реальним, його дерево нагріте сонцем і покарбоване тисячами ініціалів та повідомлень. Він бачить літери ДКЛМБ, обведені сердечком. Бачить напис «ФРЕДДІ+ГЕЛЕНА=ЛЮБОФ». Бачить заклик «СМЕРТЬ ЛАТИНАСАМ І НІГАРАМ», обрамлений свастиками, і відзначає про себе, що грамотність у цього розумника настільки кульгає, що він навіть не спроможний правильно написати свої улюблені епітети. Слова ненависті, слова любові — і всі вони такі ж реальні, як пришвидшене биття його серця чи кілька монет і купюр, що відтягують праву передню кишеню його джинсів. Він глибоко вдихає в себе вітер і відчуває, що повітря з усіма його запахами, в тому числі запахом дизельного пального, теж реальне.