Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Тодешові автостради, — пробурмотів Едді. — Усе ясно.
— Не знаю, так це чи ні, — сказав Каллаген. — Знаю тільки, що за наступні кілька років своїх мандрів я бачив дивовижні речі й зустрів чимало добрих людей. Називати їх нормальними чи звичайними людьми здається мало не образою, але вони були нормальними і звичайними. І саме завдяки їм я сприймаю слова «нормальний» і «звичайний» як шляхетні епітети.
Я не хотів їхати з Нью-Йорка, не побачившись на прощання з Ровеном Маґрудером. Я хотів розповісти йому, що, мабуть, я таки помочився в обличчя мертвого Лупе — адже я напився, — але принаймні я не опустив штанів до самого низу й не зробив по-великому. Це я так невдало висловлюю думку про те, що я не здався. І що вирішив не зіщулюватися, як кролик від променя ліхтаря.
На очі Каллагену знову набігли сльози. Він витер їх рукавом.
— Я також хотів з кимось попрощатися і щоб хтось попрощався зі мною. Ці слова прощання, які ми чуємо і які вимовляємо, — вони говорять нам, що зрештою ми ще живі. Я хотів обійняти його й передати поцілунок, який подарував мені Лупе. І сказати ті самі слова: «Ти надто цінний, щоб тебе втратити». Я…
Він побачив, що через моріжок, трохи підібгавши спідницю біля щиколотки, до них поспішає Розаліта, і замовк. Вона передала йому грифельну дошку, на якій щось було написано крейдою. А Едді тимчасом стрелила шалена думка: він уявив оголошення, прикрашене зірочками й півмісяцями: «ЗАГУБИВСЯ БРОДЯЧИЙ ПЕС ІЗ ПОКАЛІЧЕНОЮ ПРАВОЮ ЛАПОЮ! ВІДГУКУЄТЬСЯ НА ІМ'Я РОЛАНД! КЕПСЬКА ВДАЧА, КУСАЄТЬСЯ, АЛЕ МИ ВСЕ ОДНО ЙОГО ЛЮБИМО!!»
— Це від Айзенгарта, — підводячи погляд від дошки, повідомив Каллаген. — Якщо Оверголсера у цих краях вважають великим фермером, а Ебена Тука — великим ділком, то Воуна Айзенгарта можна назвати великим скотарем. Він пише, що вони разом зі Слайтменами, старшим і молодшим, та вашим Джейком зустрінуть нас коло церкви рівно опівдні, як ви не від того. Його каракулі важко розібрати, але здається, він повезе вас показувати ферми, малі угіддя й ранчо на шляху назад до «Рокінг Б», де ви й заночуєте. Ви не від того?
— Не зовсім, — похитав головою Роланд. — Спершу я хотів би отримати карту.
Хвильку обміркувавши, Каллаген глянув на Розаліту. Едді вирішив, що ця жінка була не просто хатньою робітницею. Вона відійшла так, щоб не чути їхньої розмови, але до будинку не зайшла. «Як хороша, ретельна секретарка», — подумав Едді. Старий навіть не махав їй рукою — щоб підійти, їй вистачило одного його погляду. Вони про щось поговорили, й Розаліта пішла.
— Думаю, ми пообідаємо на моріжку перед церквою, — сказав Каллаген. — Там росте чудова стара акація, яка сховає нас у своєму затінку. А по обіді двійнята Тейвері вже матимуть для вас щось цікавеньке, я в цьому впевнений.
Роланд задоволено кивнув.
Каллаген, кривлячись, підвівся, поклав руки на поперек і потягнувся.
— А от я маю дещо показати вам просто зараз, — сказав він.
— Ти не закінчив своєї розповіді, — нагадала Сюзанна.
— Так. Але в нас обмаль-часу. Я можу розповідати й ідучи. Якщо ви можете, ідучи, слухати.
— Для нас це не проблема, — відповів Роланд, підводячись і собі. Біль відчувався, але несильний. Розалітина котяча олія справді була надзвичайною. — Але, перед тим, як ми підемо, є дві речі, про які я хотів би запитати.
— Питай, стрільцю, охоче відповім, якщо зможу.
— Щодо людей закону. Ти бачив їх, поки мандрував?
Каллаген повільно кивнув.
— Еге ж, стрільцю, бачив. — Він подивився на Едді та Сюзанну. — Ви коли-небудь бачили кольорове фото, на якому людей знімали зі спалахом і їхні очі стали червоними?
— Ага, — сказав Едді.
— У них саме такі очі. Криваво-червоні очі. А друге питання, Роланде?
— Чи вони — це Вовки, отче? Ці люди закону, ці солдати Багряного короля — вони і є Вовки?
Каллаген довго вагався, перш ніж відповісти.
— Я не можу сказати напевне, — зрештою відповів він. — Стовідсоткової впевненості я не маю. Але навряд. Так, авжеж, вони викрадають дітей, але дітьми не обмежуються. — Він замислився над тим, що сказав. — У чомусь вони як Вовки. — А після хвилини вагання й роздумів додав: — Еге ж, Вовки. Свого роду.
Розділ IV
ПРОДОВЖЕННЯ РОЗПОВІДІ СВЯЩЕНИКА
(ПРИХОВАНІ ШЛЯХИ)
Дорога від заднього подвір'я будинку священика до дверей церкви Світлої Діви Марії була короткою й забрала не більше п'яти хвилин. Авжеж, цього було замало, щоб Старий устиг їм розповісти все про ті роки, що їх він провів у мандрах, поки на очі йому не трапилася газетна замітка в «Бджолі» Сакраменто, після чого він повернувся до Нью-Йорка (було це 1981 року), та все ж троє стрільців почули всю історію. Роланд підозрював, що Едді й Сюзанна так само добре, як і він, розуміють, що це означає: усе свідчило на користь того, що, коли вони підуть далі з Кальї Брин Стерджис — звісно, за умови, що тут їх не спіткає смерть, — Доналд Каллаген схоче приєднатися до них. То було щось більше за розповідь, то був кхеф, спільне прилучання до джерела води. І навіть не беручи до уваги телепатію (іншу спільну їхню рису), кхеф могли поділяти лише ті, чия доля звела їх разом на краще чи на гірше. Ті, хто становили ка-тет.