Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-047-6
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)». Краткое содержание книги:
«Час Тирана. Прозріння 2084 року» — самостійний твір з майже детективним сюжетом, багато героїв якого знайомі нам з попередніх частин трилогії.
Роман, як і трилогія загалом, дає епічну картину подій української історії, містить у собі прозріння і пророцтва про долю України і виклики, що стоять перед народом, попереджає про майбутні небезпеки.
Напередодні свого 80-ліття Юрій Щербак — відомий письменник, дипломат, лікар і мислитель — подарував читачам філософський твір-антиутопію, сповнений пошуками християнських істин, гротеском та іронією, вірою в долю України.
Знесилено сів на підлогу й заридав, утрачаючи свідомість на очах розгублених друзів, устигнувши лишень вигукнути сповнені відчаю слова:
— Луїзо! Я винний! Я!
Через кілька хвилин у коридорі з’явилися бійці спецназу в спеціальних противогневих костюмах і шоломах автономного життєзабезпечення, з вогнеметними стволами в руках і ранцями за плечима. Медики, поклавши тіло Троянка на спеціальні ноші-візок, почали надавати зоологу першу допомогу, а пожежники заблокували коридори дослідницького корпусу й вікна приміщення № 7, які виходили у двір старовинного академічного будинку. Усього приїхало десять пожежних екіпажів, а директор Агентства доповів особисто Гайдуку про ситуацію, що склалася в центрі Києва. Двері до лабораторії, звідки долинав незвичний гомін, що нагадував металеве стрекотіння машин для шиття, щільно зачинили сталевими щитами; те саме зробили з вікнами, вогнестійкі міцні шибки яких уже почали тріскатися під ударами сарани. Металеві листи — декоративну прикрасу будинку-банку — знайшли в сусідньому дворі, де зводилася новобудова.
Калина Луцик стояла біля Троянка, чекаючи, коли він прийде до тями, і ще не розуміючи сповна, що сталося, ще думаючи, що це — страшний п’яний сон і, можливо, вони ще прокинуться в квартирі Троянка і сміятимуться, згадуючи колективну галюцинацію, що примарилася їм.
Нерубай робив безглузді спроби керувати операцією, але на нього визвірився полковник у чорній формі, зі слідами опіків на обличчі, обклав його багатоповерховим матом і наказав відійти подалі й не заважати.
Задихаючись, поспіхом, розуміючи, що трапилося щось страшне, бійці тягали сталеві листи й висвердлювали в стіні невеличкі отвори, куди негайно вставляли стволи вогнеметів. Надворі, піднявшись на спеціальних драбинах-майданчиках на висоту третього поверху, пожежники забивали штирі в цегляну товсту стіну й вішали на них металеві листи, в яких попередньо проробили дірки для брандспойтів. Полковник нервував, поглядаючи на годинника, матюкаючись, і, раптом згадавши про перекриття, вислав команди вогнеметників на другий і четвертий поверхи будинку й наказав заблокувати вентиляційні, водогінні та каналізаційні труби й перекрити газ.
Через годину все було готово. Троянка, який розплющив очі після того, як лікар кілька разів ляснув його долонею по обличчю, повезли до Олександрівської лікарні, й Калина поїхала з ним, навіть не попрощавшись із Нерубаєм. Полковник, перевіривши готовність, дав наказ починати.
Пекельне полум’я вогнеметів увірвалося до лабораторії № 7, спалюючи сарану, бокс, у якому вона розмножувалась, лабораторні меблі й обладнання. На жаль, вогонь не оминув тіла (властиво скелета) нещасної Луїзи Троянко. Луснули шибки у вікнах, куди спробувала втекти хмара сарани — але там її також зустрів нещадний вогонь.
Кілька приміщень Музею зоології перетворилися на високотемпературні печі; впали перекриття між третім і другим поверхами, й один із пожежників загинув від удару важкої палаючої балки.
Оскільки вікна тієї частини музею, де палав вогонь, виходили не на вулицю Богдана Хмельницького, а у двір, мало хто з киян помітив скупчення пожежних машин, заграву у вікнах і дим, що валив назовні, несучи сморід спаленої сарани до пам’ятників Грушевському і Шевченку.
Вранці в короткому випуску ТВ-новин було оголошено, що внаслідок короткого замкнення застарілих електромереж в одному з підсобних приміщень академічного Музею зоології виникла пожежа, яка була швидко ліквідована внаслідок злагоджених дій служби порятунку. Ніхто при цьому не постраждав.
Більше ніхто в ЗМІ до теми пожежі не повертався й не пояснив, чому музей зоології та прилеглі приміщення були закриті упродовж трьох місяців, чому в обгорілих стінах колишніх лабораторій вдень і вночі працюють слідчі в білих спецкостюмах, продовжуючи пошуки спалених залишків сарани — чи не сховалася, бува, в попелі жива тварюка, і чому на видатного зоолога В. Троянка була заведена кримінальна справа. Сам Троянко, вийшовши з лікарні, змінився невпізнанно — посивів, ходив неголений, у брудному одязі й годинами стояв на колінах перед настінною шафою для одягу в своїй квартирі — нюхаючи плаття, які ще зберігали живий запах Луїзи. Однак як справжній дослідник, навіть у такому жалюгідному стані він спромігся висунути дві наукові гіпотези:
— сарана розмножилася в боксі, тому що харчувалася газом із підведених горілок;
— сарана накинулася на Луїзу тому, що почула інтенсивний запах сталінградського кавуна, соком якого облилася його дружина.